«Час не лікує, лише вчишся жити по-новому»: вдова полеглого воїна з Волині поділилася спогадами про Героя

У річницю загибелі захисника його дружина Юля поділилась спогадами про свого Вадима із Суспільним.

Юлія та Вадим познайомились у дитячому таборі, коли їм було по 15 років. Зустрічалися понад шість років, але оскільки жили в різних містах, то ці зустрічі були рідкими, раз на два місяці. Згодом Юлія переїхала у Луцьк, Вадим вже навчався тут у коледжі культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського. Впродовж року пара жила в одному місті.

«Побачення не були якісь масштабні, бо ми були студентами, грошей особливо не було, то побачення були у формі прогулянок. Вадим зачепив своєю харизмою, з ним завжди цікаво поговорити, завжди піклувався про те, щоб було добре мені», — розповідає Юлія.

Після трьох років навчання у коледжі гри на тромбоні Вадим вступив до академії мистецтв імені Чайковського у Києві. Її він закінчив уже під час війни, коли був військовим, у 2023 році.

«Розмови про війну в нас були заздалегідь щодо вторгнення і він говорив, що Юля, як розпочнеться війна, я піду в тероборону. Так і сталося», — говорить жінка.

Чоловік потрапив в 100 бригаду, частково брав участь у звільненні Київщини, каже Юлія. У вересні 2022 року пара одружилася, після чого Вадим подав документи на перевід до третьої штурмової бригади, і вже в березні 2023 року він поїхав на Донеччину. Після двомісячного навчання разом із побратимами виконував бойові завдання поблизу Бахмута.

«Раз на місяць ми точно бачилися, здебільшого їздила я до нього на Донбас в різні міста. Спочатку він був солдатом, наприкінці служби, перед загибеллю, він був командиром взводу», — розповідає Юлія.

Взимку 2023-2024 року підрозділ Вадима був одним з останніх, хто зайшов в Авдіївку, на коксохімічний завод.

«Телефонувати він вже не міг. Тільки переписки. Він казав: "Юля, молися, все дуже погано, складна ситуація. Я мушу йти, витягати хлопців з групою людей і на завтра на ранок я вийду і тобі зателефоную. І з того часу в мене з ним зв’язку не було», — пригадує дружина.

Вадим Прокопчук з позивним «Маестро» загинув 12 лютого в Авдіївці.

«Вони поїхали на БМП, вони мали штурмувати ангар і коли вони їхали, не змогли відкрити вогонь, бо була зламана техніка і в той час їх почали обстрілювати росіяни», — додає Юлія.

Вадима Прокопчука поховали на кладовищі у Ківерцях. Речі чоловіка Юлія віддала його побратимам. Каже, він за життя залишив їй вказівки, що та кому віддати. Розповів, яким має бути його поховання, які пісні мають звучати, каже Юлія.

«Вадим завжди казав, що християнин, він першим має стояти в боротьбі зі злом. Наші обручки, де написано "Так хоче Бог", я ношу на ланцюжку. Вадим вбачав сенс в цій фразі, що Бог хоче, щоб він був на цій війні, він так для себе це пояснював», — говорить Юлія.

З її слів час не лікує, вона вчиться жити по-новому. Говорить, що найбільше їй допомагає молитва і Бог.

Читайте також: 

• «Народжений для війни»: у Луцьку на похороні Героя виконали незвичний ритуал