«Дорослі люди, а граються! Так можна?», - як живе театр ляльок у Луцьку. Інтерв'ю з Вадимом Хаїнським

Журналісти ВСН зустрілися з Вадимом Хаїнським перед прем'єрою вистави «Лісовий цирк». Настільки велелюдним хол театру не був давно: і діти, і дорослі чекали на початок дійства з передчуттям маленького дива.

«Давно не були в ляльковому. А зараз бачимо в соцмережах, що буде нова вистава, вирішили прийти»,  «зацікавило, адже старий репертуар передивилися весь. Прийшли сьогодні, як на свято, дитина очікує побачити маленьке диво», «це важливо в такий час, на який припало їхнє дитинство, прийшли отримати позитивні емоції», «театр якось змінився... ніби ожив», - кажуть відвідувачі театру.

А й справді, театр ожив та іде в ногу з часом: все більше тематичних дописів на сторінках соціальних мережах «лялькового», QR-коди з посиланнями на них, нові вистави у репертуарі, оновлені елементи дизайну всередини будівлі. І вперше за довгий час, як зізналася адміністраторка театру, табличка на касі: «Всі квитки продані».

Вадим Хаїнський пов'язав своє життя з мистецтвом в училищі (закінчив Волинське державне училище культури і мистецтв ім. І.Ф. Стравінського), згодом навчався режисурі драматичного театру у Рівному, працював методистом у Палаці культури Луцька, на базі якого й заснував дитячу театральну студію «Бешкетники». У «ляльковий» Вадим спершу прийшов актором, потім -  заступником з питань економіки та фінансів, а зараз займає посаду керівника театру.

- Який ви керівник, як можете себе охарактеризувати?

- Зараз я вже відчуваю себе керівником, але це був довгий процес. Колективу знадобилося немало часу, щоб почати мене сприймати як директора, адже до того я був актором. Ми довго притиралися, процес змін інакшим не буває, але наразі все добре. Я абсолютно не суворий керівник! Знаю, особливо в творчому плані, як все зробити. А вже господарська частина - то окремий напрямок, благо, в мене є чудовий заступник, Микола Петрович, який все знає і мені допомагає.

- У будь-якому колективі трапляються конфліктні ситуації, це зрозуміло. Тим паче, серед творчих людей. Як ви вирішуєте конфлікти в театрі?

- Направду, у нас дуже дружній колектив. Ми працюємо з дітьми, для дітей, а це об'єднує. Хоча раніше, як пережиток радянщини, був бар'єр між керівництвом та колективом, не було діалогу. А спілкування - це основа, почути і зрозуміти один одного, десь йти на зустріч, десь пояснити, чому ні. Ключ до успішної роботи будь-якого колективу - вміти говорити між собою і домовлятися. 

- Яким ви бачите наш ляльковий театр у майбутньому? Скажімо, через років 10. 

- Я слідкую за європейськими театрами, в них постійні експерименти, пошук нового, всілякі інноваційні штуки, а це і 3D, і механізації.  У нас навіть з проєкцією бувають складнощі. Тож театр однозначно має бути сучасним, трендовим. Має бути цей пошук нового, експерименти, а головне - сенс, який ми несемо глядачу. Найважливіше - це вміння донести через виставу важливі цінності.

Я би хотів, щоб через 10 років колектив нашого театру їздив на гастролі до Європи, брав участь у фестивалях, займав призові місця. Я буду щасливий, якщо так трапиться.

- Що б ви хотіли змінити у театрі?

- Ще з радянського часу тримається таке клеймо на нас, що це театр для дітей, виключно для дітей, і що це такі примітивні вистави на ширмі. Насправді ж таких вистав одиниці, вони є в репертуарі багато років, адже мають глибокий сенс. А щоб переробити постановку, оновити її, потрібні кошти. Тому хочеться змінити оце упереджене ставлення до театру ляльок і показати, яким цікавим і особливим є цей напрямок театрального руху. Впевнений, що за кілька років ми змінимо цей шаблон і доведемо: театр ляльок може бути і для дорослої аудиторії.

- Поділіться найбільш яскравим спогадом з дитинства, можливо, пов'язаним з театром.

- Маю такий яскравий спогад! Наш театр «Ляльок» приїздив до мене в село Куснище двічі. Я це пам'ятаю, і коли прийшов сюди працювати, я побачив ці вистави, застав, згадав. Одна з них - «Підкова на щастя».

І перше моє враження було таке: як це, дорослі люди, а граються! Так можна? Сам тоді навчався в початковій школі, хотів здаватися дорослим, проте вдома потай грався іграшками. А друга вистава - це була така агітбригада про протипожежні заходи. Дівчинка малювала картину, потім її розвернула, а там півень вогняний! Дуже добре це пам'ятаю. 

- Тобто театр зацікавив вас з дитинства? Тоді й вирішили пов'язати з ним своє життя?

- Ні, то було набагато пізніше. Після коледжу я мав намір повернутися в Любомль, працювати в будинку культури, організовувати роботу там. Це була моя ціль. Я дуже хотів змінити рівень заходів, які там проводили, залучити, обʼєднати людей. Люди - то головний ресурс! В моєму баченні будинки культури в селах повинні бути відкритим простором, аби проводити будь-які заходи та активно долучати громаду. Але зміни там впроваджувати дуже важко, коли належного фінансування практично немає. Працюючи методистом в Палаці культури я зрозумів, що сфера культури потребує оновлення, осучаснення, а про сільські клуби і будинки культури й взагалі мови немає. 

- Коли прийшло усвідомлення, що театральне мистецтво, його розвиток - те, чим хочете займатися в житті?

- Зі студентських часів мені до душі припала вистава «Снігова Королева». Після перегляду я довго ходив під враженням, адже вона була розрахована не лише на маленького глядача, а й на дорослого. Я зацікавився, як це все працює? Згодом я зрозумів, що хочу в театр. І навчаючись на режисера драматичного театру, я пройшов конкурс на посаду актора в нашому театрі.

- Яка Ваша улюблена вистава? Зокрема, в театрі ляльок.

- Насправді їх багато, важко виділити одну. Напевне, «Як горобець розуму шукав», адже я в ній грав і це перша вистава, яка створювалася за моєї участі. Володимир Богданець, режисер вистави, дуже вміло працює з молодими акторами і дуже тонко відчуває ляльку. З «дорослих» вистав люблю дуже «Тараса» Сергія Брижаня. Ще хочу виділити «Камінний господар» - дуже потужна вистава, одна із родзинок нашого театру. Є багато інших вистав, які мені до душі, але ось ці, певно, найяскравіші та найулюбленіші.

- Які ваші особисті плани на майбутнє? Можливо, плануєте розширяти кар'єрні горизонти у столиці?

- Мене постійно всі штурхають, мовляв, їдь, їдь! Якщо й були такі думки, то їм завше передували люди зі своїми підштовхуваннями. Здавалося б, нічого ж не тримає на конкретному місці, їдь - пробуй! Але можу з упевненістю сказати одне: ви й не уявляєте, наскільки в Луцьку мені добре! Наскільки я його люблю і комфортно себе тут почуваю. Мені хочеться щось робити саме тут, щось змінювати, покращувати, оновлювати. А головне, я дійсно бачу, що і люди хочуть змін, новизни, в театральному мистецтві зокрема, їм це потрібно.

Хтось скаже: зараз це не на часі. Та як би це банально не звучало, сьогодні ми як ніколи повинні стояти на сторожі культурного надбання, оберігати й популяризувати українське мистецтво та культуру. Я згоден, що в наші дні потрібно робити все задля перемоги, але в той же час не варто забувати про те, що дає нам сили та впевненості, надихає, робить вищими й могутнішими за будь-якого ворога.

Бажаємо Волинському академічному обласному театру ляльок багато нових та успішних прем'єр, вдячних глядачів та стрімкого творчого розвитку.

Читайте також:

• Директор драмтеатру Сергій Скулинець розповів про театральне життя Волині в умовах воєнного стану
• Перспективи українського кіно, футбольні зірки та військові в ролях: інтерв'ю з режисером популярного екшену з Волині
• Директором Волинської філармонії може стати раніше судимий за корупцію кандидат