Перспективи українського кіно, футбольні зірки та військові в ролях: інтерв'ю з режисером популярного екшену з Волині

Перспективи українського кіно, футбольні зірки та військові в ролях: інтерв'ю з режисером популярного екшену з Волині

24 серпня в український прокат вийшов історичний екшн режисера з Волині Олеся Саніна «Довбуш». Зйомки цієї картини тривали кілька років, а прем'єру відкладали кілька разів. Спочатку через епідемію коронавірусної хвороби, а потім через повномасштабне російське вторгнення. Але стрічка в результаті виправдала всі очікування глядачів. Адже фільм вийшов захопливим, романтичним, масштабним і красивим, а розказана в ньому історія — актуальною в наш суворий час.

Про це пише Детектор медіа.

Вдалим виявився прокат картини і у фінансовому плані — за чотири прем’єрні дні картина зібрала більш ніж 8,7 млн гривень. Неабиякою мірою успіху картини сприяла потужна рекламна кампанія, зокрема промотур містами України зі спеціальними показами, в яких брали участь учасники знімальної групи фільму. Свій тур команда «Довбуша» розпочала зі східних регіонів країни, показавши картину 24 серпня у Харкові, а 25 серпня у Дніпрі, де фільм, окрім режисера Олеся Саніна, продюсера Максима Асадчого та виконавця ролі Івана Довбуша актора Олексія Гнатковського, представляли двоє місцевих акторів — Олег Шульга та Яків Ткаченко, які теж знімалися у картині. З початком повномасштабного російського вторгнення вони обоє стали на захист України. Олег Шульга і зараз продовжує службу в лавах ЗСУ, а Якова Ткаченка після двох поранень було звільнено з лав Збройних сил за станом здоров'я. До речі, як зазначив Олесь Санін, саме герой Якова Ткаченка, старий опришок, який передав братам Довбушам легендарну зачаровану барку, зображений на спеціальній партії «Львівського пива», випущеній спеціально до прем'єри картини. Взагалі цього дня режисер картини був досить відвертий і не оминав у розмові «гострих» тем.

— Більшість акторів цього фільму, з якими ми спілкувалися, сказали, що не проходили якихось особливих кінопроб. Тобто фактично ви довіряли людям ролі без відбору?

— Відбір був. Але він для мене великою мірою був внутрішнім. Ви, напевне, питали тих акторів, які знялися в головних ролях. А я всіх їх близько знаю. Я точно знаю, хто вони, що вони можуть. Це ж актори, які реально грають великі головні ролі, які в мене вже грали. Це майстри екрану. І я дивився, як вони будуть працювати в команді, які ролі їм можна запропонувати, які в них голоси, які тембри. Знаєте, є одне правило: якщо в тебе немає виконавців головних ролей, якщо в тебе немає Гамлета, то нічого й братися за справу. Так що я основних акторів вибрав ще до початку фільмування.

— Але Олексій Гнатковський, який зіграв Івана Довбуша, до цього ніколи не знімався у кіно.

— Так, це його дебют. Але я його знав і знаю як фантастичного актора драматичного театру. Він мені абсолютно підходив за психофізикою й образом, який я хотів зробити. У нас із ним були проби, але такі «умовно навчальні». Я знімав і дивився, як він буде працювати з гримом, у костюмі, як він буде виглядати у парі з кимось із партнерів.

А ще у мене були великі проби на роль Бешта. Поки ми шукали актора, який міг би його зіграти, то обійшли пів світу. У мене були навіть такі проби, коли я, знаючи що вже цих акторів обираю на роль, все одно шукав: а чи є кращі? І на багато позицій не знайшов. Тобто я робив додатковий кастинг, бо сумнівався: може, я щось неправильно роблю саме тому, що я добре знаю і занадто люблю цих акторів? Великий кастинг був на дитячі ролі та епізоди, які точково мені були потрібні, щоб додати якусь фарбу та контраст у картину. Це така ціла партитура з акторських образів. Хороший артист не завжди підходить на певну роль. У мене є багато друзів акторів, які вже в мене знімалися, але їм не знайшлося місця в цій картині.

— Але водночас у «Довбуші» в епізодах знялися кілька досить відомих людей, які до цього взагалі не мали жодного відношення до кіно. Наприклад, колишній гравець «Шахтаря», «Дніпра» та збірної України з футболу Артем Федецький.

— Так, у фільмі знялися у невеличких ролях Артем Мілевський та Артем Федецький — великі зірки футболу. А ще наш легендарний військовий лікар Всеволод Стеблюк — він грає у фільмі військового хірурга, який робить операцію в польових умовах. Відомий нацгвардієць Віталій Марків грав у мене італійця, бо мені потрібен був італійський голос. Згадайте, він поїхав в Італію провідати маму. А його там арештували, звинуватили в тому, що він убив італійського журналіста, й дали йому 24 роки тюрми. Всією Україною ми потім добивалися його звільнення. Я знав його давно. Він був персонажем мого документального фільму ще під час Майдану. Я дуже за нього хвилювався. Ми навіть із Максимом (Максим Асадчий, продюсер фільмів «Поводир» і «Довбуш» — «ДМ») зняли про нього документальний фільм-розслідування, щоб допомогти його звільнити. Коли його таки звільнили, у нього був день відпустки й він приїхав до нас у новій формі нацгвардійця. А нам терміново був потрібен хтось, хто говорить італійською мовою. Так він у мене у фільмі знявся.

Тут є ще один момент. Уявіть собі знімальну групу, яка довго й тяжко працює. Знімаємо великі складні масові сцени. І раптом до них заходить Артем Федецький — людина, яка займала на ноги стотисячний стадіон. Його купа людей пізнає. Він мій товариш, ми з ним колись у дитинстві зналися. Можливо, на екрані його ніхто й не впізнає. Але він потрапляє у цей світ, люди з ним знайомляться, спілкуються — і це такий маленький подарунок, який я роблю знімальній групі.

— «Мамай», «Поводир» і ось тепер «Довбуш». Це все історичні фільми. Тобто вас приваблює саме історична тема?

— Чомусь усі думають, що мені тільки це подобається. Але це не так. Я беруся за проєкти, розуміючи, що в українського режисера дуже довга дорога до глядача. Тому я працюю з тим, за що буду триматися зубами до кінця. Я б із задоволенням знімав по два фільми на рік, якби була така можливість. І зняв би сучасну історію, якби вона мене зацікавила та я знайшов на неї фінансування.

— Можна ці три фільми умовно об’єднати в трилогію?

— Ні — це все різне. Це різні фільми різних людей. Я між цими фільмами був абсолютно різною людиною. Так, я весь час читаю про якісь порівняння. Просто люди намагаються щось розшифрувати та зрозуміти, чого Санін тільки в історичному кіно спеціаліст. Та це не зовсім так. Це так складається доля. Це не моє ідеальне бажання і я прекрасно почуваюся і в інших історіях і жанрах. Мені дуже подобається документальне кіно, я багато займаюся музичним і образотворчим мистецтвом.

— Зйомки масштабних батальних у цій картині були першими у вашій практиці?

— Ні. Я маю спеціальний фах у цій області. І часто працював за кордоном на інших майданчиках у класних постановників на класних проєктах. А ще я багато реклами знімав, зв’язаної з екшном. Тобто я це вмію робити. Що стосується «Довбуша», то це, напевно, найбільший екшн, знятий у нас в Україні. І я гарантую, що ця картина знята на світовому рівні.

— Знята на світовому рівні, але по-голлівудські — чи по-українськи? Наприклад, авторам «Захара Беркута» дорікали, що вони зняли свій фільм по голлівудським штампам.

— Наша картина знята «по-українськи». Щодо «Захара Беркута», то там просто продюсери були переконані, що фільм з українськими акторами вони не зможуть ніде продати на західному ринку. Тому набрали третьосортних акторів або тих, чия «зірка» вже давно закотилася, і цим ображали українських глядачів, які справедливо запитували: «А що, не було українців, щоб зіграти Захара Беркута? Треба було тільки щоб артист, який колись грав Термінатора, його зіграв?». Так, Роберт Патрік — фантастичний артист. Але якщо на цю роль запрошують когось з-за кордону, то це означає, що в Україні немає того, хто може зіграти національного героя. Я з цим радикально не згоден. Я навіть знаю, що українські актори стануть зірками світового масштабу. Для цього тільки потрібно щоб вони знімалися у великих ролях у великих фільмах. І все станеться.

— Дебютант Олексій Гнатковський, наприклад, може стати зіркою світового масштабу?

— У нього велике акторське майбутнє. Він фантастичний артист. Я думаю, що для багатьох після цієї ролі він просто спалахнув зірка. І зараз у глядачів і професіоналів уже склався якийсь його образ, із яким він може працювати. У нього дуже багато облич, дуже багато специфічних талантів для різних ролей. Але стоїть питання в тому, що ми повинні зараз усе робити заради перемоги. І без неї ми можемо говорити про майбутнє тільки гіпотетично. Поки у нас немає перемоги — у нас немає кіно. Немає для чого, чому та на що знімати.

— У нас зараз немає кіно?

— Немає фінансування на кіно. Його не існує. Так, ми можемо з вами знімати: ви мене мобільним телефоном, а я — вас. І потім склеїти це як серйозну документальну драму та розмістити в ютубі. Все.

— Тобто такий же масштабний фільм, як «Довбуш», ми в Україні зможемо зняти тільки після перемоги?

— Сподіваюся. Можливо, через багато-багато років після перемоги… У мене частини знімальної групи вже немає в живих. Велика частина групи зараз у війську, і як і якими вони повернуться — ми не знаємо. А ще дві третини представників індустрії виїхали з країни. Велика частина з них знайшла собі роботу за кордоном. І отримують там на порядок кращі умови роботи, фінансову підтримку тощо. Я не знаю, наскільки тут мають бути комфортні умови та скільки часу знадобиться, щоб ці умови тут з’явилися, щоб вони знову працювали у нас з українськими картинами. Може, з великої любові чи з якихось інших міркувань, але не з комерційних причин. Тим більше, що зараз, ще з часів епідемії коронавірусної хвороби та зміни уряду, у нас стагнація українського кіно. Зупинені всі кінопроєкти. Всі повністю. Частину індустрії забрали на себе люди, близькі до телебачення. Люди, які займалися виробництвом телевізійних серіалів, просто забрали бюджет собі та розподілили між собою. Тому і виробництво кіно, і кінотеатральна історія у нас зупинені. І люди, які в цьому розбираються та знаються, — ми всі без роботи.

— У вас з оператором картини Сергієм Михальчуком, який також служить в ЗСУ, склався досить ефективний творчий дует. На знімальному майданчику хто кого слухає?

— А ми давно вже один організм. Ми ж із Сергієм знайомі з початкової школи. На цьому світі, напевне, немає людей, які знають один одного більше, ніж ми. Навіть наші родини, наші дружини менше знають нас у часі, ніж ми один одного. Так склалося. А на майданчику я знаю точно, як він зніме, в яких ракурсах, із яким світлом. Він знає, як я хочу знімати, чого я хочу знімати, навіщо. Тому ми радимося дуже мало. Діалоги у нас майже відсутні. Тобто оцю «відстань пошуку» ми давно вже пройшли.

— Можливо, про вашу довгу й міцну дружбу також можна зняти кіно?

— Можливо, якщо комусь це цікаво. Є багато інших тем, про які можна знімати. А дружба — вона трошки більша, ніж кіно. Вона вимірюється іншими розмірами та почуттями. Я вдячний долі, що в мене є такий великий друг, такий великий лицар духу. Він для мене — великий приклад. 

Довідково: режисер фільму «Довбуш» Олесь Санін родом із Камінь-Каширського, навчався у Луцькій гімназії №4.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, що фільм режисера з Волині б'є рекорди у прокаті: українці у захваті від нової стрічки.

Читайте також:

Можливо зацікавить

Один раз на вісім днів: на Волинь з Донеччини курсуватимуть евакуаційні поїзди

Один раз на вісім днів: на Волинь з Донеччини курсуватимуть евакуаційні поїзди

Пил із Сахари на Волині: коли чекати та чим небезпечний

Пил із Сахари на Волині: коли чекати та чим небезпечний

Федор Шульган, день народження

25 квітня: хто з волинян святкує День народження

війна в Україні скандал
відео

«Відкритим текстом сказали, що будемо заважати»: деталі скандалу між вдовою воїна та рестораном під Луцьком

Бої Донеччина

Третя трагічна звістка в громаді за тиждень: на війні загинув Герой з Волині Іван Войчук

поховання військового

Передчасно пішов з життя: на Волині попрощаються із Героєм Анатолієм Дорошем

Війна в Україні
відео

Дві втрати в одній громаді: на Волині «на щиті» зустріли Героїв Олексія Хоміча та Олексія Стахорського

Поховання військового

Від початку повномасштабної війни захищав Україну: на Волині прощатимуться з Героєм Андрієм Ярошиком

Рецепт паски
відео

Перевірений роками: бабуся з Волині поділилася рецептом паски без замішування тіста