«Єдине, що просиш в Бога - швидкої смерті»: історія «кіборга» з Волині

Підприємець з Ковеля Віталій Пясецький добровольцем пішов на фронт, брав участь в обороні Донецького аеропорту, потім жив мирним життям, але зараз повернувся до захисту України.

Нещодавно він дав інтерв'ю журналісту Юрію Бутусову, його слова передає Перший.

24 лютого 2022 року для волинського кіборга, який добровольцем пішов на фронт у 2014-му і був одним з оборонців Донецького аеропорту, почалося з повідомлення від товариша в меседжері: «Вперед до спротиву».

«Я одразу зрозумів, що щось сталося. Почав гортати телеграм-канали і зрозумів, що почалався війна. Паніки не було з тієї причини, що ще напередодні отримав повістку, як резервіст першої черги, і цього ж дня, 24 лютого, я мав виїздити в частину, за якою був закріплений. Єдине, що трубувало, щоб сімя була забезпеченою всім. У мене вже були зібрані речі. Усе, крім зброї. Попрощався з сімєю і поїхав», – розповів військовий.

У повномасштабний напад Росії Віталій не вірив. Бо не хотів вірити, зізнається.

«Керувався здоровою логікою, бо не зважаючи, що росіяни підтягнули до наших кордонів стільки своїх військ, всеодно, як людина з якимось бойовим досвідом, розумів, що цих військ, для контролю захоплених територій не вистачатиме. І якщо розпочати війну, то це мало вигляд, як самовбивство. Крім того були ще якісь аргументи, що все ж Європа дасть санкції, і що, вони хочуть запустити північний потік. Насправді, я шукав моменти, які свідчитимуть, що ні – це не можливо. Тому не вірив у вторгнення. Але водночас, мене все було готове: зібрані речі, екіпірування.

З росіянами Віталій воював у 2014-му році в Донецькому аеропорту.

«До повномасштабного вторгнення був впевнений, що росіяни вміють воювати, адже позаду дві чеченські війни, агресія в Грузії, війна в Сирії. І в будь-якому випадку кількість людей з бойовим досвідом в них велика. І оборонний бюджет набагато більш потужніший. Був впевнений, що вони вміють воювати. І в перші дні війни, трохи навіть було страшно усвідомлювати, проти кого ми воюємо. Але коли, ми побачили, як добре їм «давали прикурити» наші на Київщині (розбиті колони танків, збиті літаки), це вселило впевненість, що ми таки зможемо відстояти і їх реально знищувати, розносивши їхні підрозділи в хлам, – розповідає військовий.

На запитання, чи є у військового з бойовим досвідом формула здолання страху на передовій, Віталій відповідає – немає. Каже, потрібно бути просто зосередженим на своїй роботі, добре її знати:

«Відпрацьовувати все «м'язово» (має працювати м'язова пам'ять), маєш механічно всі маніпуляції своїм озброєнням проводити. І бути трохи азартною людиною».

У бою, каже військовий, важливо не панікувати. Бойовий досвід допоміг йому холодніше думати на лінії фронту, не піддаватися панічним настроям.

Порівнюючи бої 2014-го року за Донецький аеропорт, кіборг каже, ця війна значно гарячіша за тодішні події, хоч вони також зіграли важливу роль в сторінці історії України:

«В аеропорту було шалено гаряче, були моменти відчаю, і великих втрат, але те, що було в аеропорту, це зараз практично вся лінія бойового зіткнення. Скрізь відбувається те саме: шалені втрати, робота артилерії, неможливість евакуації. Для мене аеропорт – це велика сторінка життя, і я з безмежною повагою ставлюся до тих, хто там воював і віддав своє життя, але зараз переживають це все набагато більшеи людей і набагато більше військових гине».

На думку військового, на той час ДАП – це були ворота, в які можна було увійти й закінчити цю війну, якби були достатньо сил і мотивації:

«Однозначно це була така сторінка подій, які для всієї України відіграли важливу роль».

Хлопці, з якими Віталій пройшов пекло аеропорту, нині продовжуют воювати за Україну. Чимало тих, які пройшли ДАП і віддали свої життя в повномасштабній війні.

«Єдине, що просиш в Бога – тільки швидкої смерті. По можливості вижити звісно, але якщо вже смерть невідворотна, то щоб вона була швидкою», - додає військовий.

Читайте також: