«Кілька місяців рідні сподівалися, що живий. Але дива не сталося»: спогади про 26-річного Героя з Волині

Навчаюсь підробляв, допомагаючи батькам. У нього, у всіх молодих людей, було багато мрій. Однією з них було мати власний автомобіль. Працював за кордоном. Його історію написали на сайті Волинського фахового коледжу Національного університету харчових технологій.

Напередодні війни повернувся з Чехії. Якими ж радісними були дні перебування вдома: мама, тато, брати і сестри, старенька бабуся, яка так завжди чекала на нього вдома, друзі та знайомі. Життя вирувало і все складалось так, як хотів Вадим.

Але всі плани зруйнувала війна. 23 лютого дзвінок із військкомату. Потрібно негайно з’явитися. А вже 24 лютого пішов захищати Україну та свою родину.

Вдома за нього переживала та молилася родина, очікували дзвінка, були смс-повідомлення, короткі розмови і переписка.

«Мамо, все добре», – час від часу читала короткі повідомлення його мама і від того на крапельку ставало легше. Лише на крапельку. Бо більше нічого не знала, що із сином вже наступної миті там, на війні. «Мамо, моліться за мене».

Перебував Вадим у Житомирі-Києві. З 28 лютого рідні втратили зв’язок. Подавали у розшук. Чекали будь-якої інформації. «Всі надіялися: Вадим живий, і навіть, якщо в полоні, головне – живий. Але дива не сталося».

Довгою була дорога додому. Місія «На щиті”4 червня привезли у рідну домівку в село Білосток тіло загиблого героя. Коли везли тіло додому плакало і небо.

Доля відміряла Вадиму прожити 26 років, не дожив до свого 27-ліття всього 9 днів. Але ці роки він прожив гідно.

Чин поховання відбувся 5 червня. Провести Героя в останню путь зібралися рідні, родичі, друзі, односельці та військові побратими. “Все життя прожив на вулиці Миру, і віддав своє життя заради миру”. Жаль і смуток огорнув чорною хмарою усіх присутніх. Був оркестр, військові, родичі, друзі, знайомі та чужі люди, які прийшли віддати останню шану Герою.

Не скупилися на сльози і молоді., і сивочолі чоловіки. Розум не хоче усвідомлювати втрату такого молодого, сповненого сил і планів на майбутнє, молодого чоловіка.

Важко хоронити свою кровинку, яка була опорою і гордістю сім’ї, прикладом для менших братиків і сестричок. Для них залишилися лише хороші спогади про Вадима і важка дорога на кладовище.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №460/2022 «Про відзначення державними нагородами» нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня Мудроху Вадима Анатолійовича – старшого солдата (посмертно). Жодна нагорода не зможе замінити матері її сина і втамувати біль втрати.

Коротке життя довелося прожити Вадиму, але він загинув як Герой. Хто знав Вадима, відгукуються про нього як про добру і відповідальну людину.

Як пригадують викладачі коледжу: «Вадим завжди був усміхнений і привітний. Його очі випромінювали добро. Він вмів вдало дати пораду, щоб не образити, це напевно із сім’ї, бо зростав він у сім’ї, де любили і шанували один одного, де не було злості і жорстокості».

Любив вчитися. Вмів смачно готувати. Його завжди запрошували для обслуговування бенкетів. Мав багато друзів серед одногрупників. Загинув Вадим, захищаючи Україну, щоб ми могли жити у вільній державі. 

Читайте також:

• На рідній Волині Героя України поховали через півтора року після загибелі: спогади про молодого танкіста
• О 4 ранку поїхав на завдання, а вже о 7 ранку загинув разом з побратимом: історія 22-річного Героя з Луцька
• Віддали життя за наш спокій: на Волині відкрили меморіальні дошки Героїв Андрія Крощука та Зоряна Франчука