Так пізно знайдене щастя і гірка втрата: спогади про героїчного офіцера, який похований на Волині

Володимир Ващенко (позивний «Гуцул») народився 16 травня 1969 року у Конотопі Сумської області. Закінчив місцевий будівельний технікум транспортного будівництва імені Новікова. Далі була строкова служба у війську, по завершенні якої переїхав у Чоп, де з 1992-2003 роки служив у ДПСУ, і у званні капітана вийшов на заслужений відпочинок. Однак відпочивав не пенсії недовго, бо вже з наступного року і до 2011 проходив службу у ДПЧ Чопського МВ УМНС України. Звільнився у званні майорі запасу ЗСУ.

«Нас доля звела у 2015 році. З початком вторгнення росіян в Україну (АТО), Володимира мобілізували в одну з наших частин, і він, як згодом виявилось, разом з кількома побратимами винаймав квартиру у будинку, що знаходиться неподалік мого. Одного дня написав мені у соцмережі. Так, між нами зав’язалося листування, а незабаром  зустрілися в реальному житті, – ділиться спогадами про полеглого чоловіка дружина Тетяна. – На третій зустрічі він зізнався, що не хоче мене втрачати, і запропонував жити разом. Мої два сини Дмитро та Олександр, котрі на той час були підлітками, швидко знайшли з ним спільну мову, і були не проти, аби Володимир став частиною сім’ї».

Щирий, відвертий, компанійський, про таких кажуть: «своя людина». Його приязність та комунікабельність допомагала створювати теплу й дружню атмосферу у будь-якій компанії, де усі почувалися комфортно й затишно. Чоловік сподобався рідним, друзям та сусідам Тетяни. Саме сусіди, котрі завітали одного вечора у гості, стали свідками його освідчення.

«Для мене це була несподіванка. Володимир став на коліно з обручкою в руках, і зробив мені пропозицію. Однак на той час я не надавала штампу у паспорті особливої уваги, для мене на першому місці були почуття, кохання, взаєморозуміння та взаємоповага. Усе це було між нами, тож, прийнявши  пропозицію руки і серця, відклала її у кошик, аж до того дня, коли він наполегливо попросив у телефонному режимі приїхати до нього у навчальний центр». 

У перші дні повномасштабного вторгнення Володимир Ващенко добровольцем став на захист країни. «Не хочу, аби діти йшли воювати», - пояснив своє рішення. 23 лютого 2022 року він збирався у рейс. Чоловік працював далекобійником. Так трапилось, що того дня був день народження у приятеля, і він затримався, аби привітати його. А наступного дня вже ніхто нікуди не поїхав. 

Майор Ващенко був призначений начальником штабу 3 навчального батальйону. Згодом переведений заступником командира 1 механізованої роти механізованого батальйону 17 окремої танкової бригади. З квітня по листопад чоловік перебував на навчаннях. По можливості Тетяна приїздила до нього у гості, тоді у побратимів, з якими винаймав житло, було справжнє свято. Крім привезених смаколиків, жінка готувала для усіх український борщ та інші страви. А одного серпневого дня чоловік зателефонував, і наполіг на тому, щоб  Тетяна приїхала аби вони офіційно оформили їхні стосунки. «Що хочеш роби, але приїжджай», - були його слова. За допомогою сервісу «Шлюб за добу» упродовж лічених хвилин вони стали подружжям. 

«Володі вдалося вирватись на день, і ми спонтанно вирішили відзначити цю важливу подію у колі рідних, друзів та сусідів. Спочатку планували поїхати на природу, але чоловік не захотів. «Мені тієї природи на полігоні вистачає», - пояснив він. Також не був прихильником забігайлівок. Ідею підкинули сусіди, котрі запропонували накрити стіл у їхньому гаражі. Задля цього навіть кульками його прикрасили. Ті кульки й досі там висять. Так, ми дружньою компанією скромно й по-домашньому відсвяткували наше одруження».

Ближче до зими підрозділ Володимира перекинули на Донеччину, де вже тривали запеклі бої за кожен метр землі. Молодший син Тетяни, котрий працює у сфері ІТ-технологій, придбав для хлопців тепловізор, якого потребували. Згодом планував купити автівку, але не встиг. 

«Чоловік зателефонував і повідомив, що його не буде на зв’язку кілька днів. 27 жовтня я поверталась додому зі спортзалу, як побачила військових біля мого будинку. Спочатку у голові промайнула думка, що повістки роздають. Та коли підійшли й поцікавились, де знаходиться квартира, номер якої збігався з моєю, все зрозуміла».

Зі слів побратимів, до яких вдалося додзвонитися, Тетяна дізналася, що 25 жовтня 2023 року Володимир перебував на позиціях неподалік населеного пункту Берхівка Донецької області, коли туди прилетів дрон. В результаті атаки чоловік отримав важкі поранення, і кілька годин пролежав, стікаючи кров’ю. Можливості терміново вивезти його не було. Помер воїн під час евакуації. У пам’яті побратимів майор Ващенко залишився взірцем мужнього офіцера та людиною з великої літери. 

На жаль, подружнє життя Тетяни і Володимира виявилось коротким. Та у закапелках пам’яті назавжди залишились спогади про дні, проведені разом, про ніжні обійми, щирі усмішки і тихі розмови, що дарували відчуття спокою. Вона ніколи не забуде, як зустрічав її з букетом гладіолусів на автостанції, коли вона приїздила до нього у Чоп. Переступивши поріг його невеличкої квартири у гуртожитку, на неї чекав приготований ним на вогнищі смачнючий бограч. А ще завжди пам’ятатиме, як через спеку залишили незавершений ремонт на балконі, і, забравшись за лічені хвилини, усією сім’єю мчали до автобуса. І після того, як зручно мостившись на сидіннях, вирішували, на березі якого мальовничого куточка Світязя ліпше зупинитись. А потім гамірливою компанією бігли до озера. Назавжди лишаться у пам’яті щемливі моменти, коли тримаючись за руки, немов діти, гуляли вуличками міста або поспішали у гості до друзів. Триматися за руки для них було не тільки романтикою, це як символом турботи і підтримки у житті. Теплі спогади про роки, прожиті разом, продовжують далі жити у серці Тетяни.

«Ти зробила мене іншим. Поруч із тобою мені затишно і тепло, я хочу, аби так було завжди», - не раз повторював Володимир. «Єдине, про що шкодую, що не стала його дружиною одразу після того, як він зробив пропозицію», - зітхаючи говорить Тетяна. 

«Однієї ночі наснився сон, у якому чоловік збирався придбати будинок. Хоча за життя у нас насправді були такі плани. І ось ми з моєю мамою та Володею увійшли до одного, аби оглянути. А там у кожній кімнаті військові, і усі чимсь зайняті. Я не захотіла лишатись, і ми з мамою вийшли. Він залишився». 

Поховали Володимира Ващенка на Федорівському кладовищі. У нього лишилась дружина, її сини, котрі за життя любили та поважали вітчима, і донька від першого шлюбу. 

Жанна БІЛОЦЬКА

Читайте також:

• Матір поховала усіх, кого любила: історія молодого Героя з Волині, який загинув у Курській області
• Неземне кохання: історія загиблого воїна з Волині та його вірної дружини Іванки
• Створив сім'ю, але не встиг натішитися сімейним щастям: спогади про 29-річного Героя з Луцького району
• Страшна хвороба зробила назавжди німим, а потім безжально забрала і його життя: історія бійця з Волині