«Копія дідуся, але без матів»: інтерв'ю з онукою легендарного тренера «Волині» Кварцяного

У інтерв'ю УФ дівчина розповіла про свою роботу, дідуся та амбітні плани.

«У нас тямуща команда, всі дівчата стараються, у них горять очі та є велике бажання відновлювати житлобудівський футбол»

– Настя, як довго ви працюєте у жіночій команді «Металіста 1925»?

– Я працюю тут із середини серпня цього року.

– Як стався ваш прихід до харківського клубу?

– Мені зателефонувало керівництво «Металіста 1925» і запропонувало роботу. Я не довго думала, одразу погодилась і переїхала в Київ.

– Ви ж працюєте і в юнацькій збірній?

– Так, я працюю в жіночій команді U-17 вже більше року.

– Розкажіть, як проходить ваша робота у «Металісті 1925»?

– Я працюю там тренером із фізичної підготовки. Мій напрямок – підготувати футболісток до основної роботи. Я їм проводжу різні активації, аеробіку, коли це потрібно, розминку, бігові вправи, заняття з м’ячами. 

– Яка ваша найулюбленіша вправа?

– Я веду групові заняття, там є різні класи: силові, кардіо. Мої найулюбленіші – це функціональні степи. Це тренування, яке складається з різних силових вправ різної інтенсивності. 

– Гравчині в «Металісті 1925» тямущі?

– Звичайно. У нас тямуща команда, всі дівчата стараються, у них горять очі та є велике бажання відновлювати житлобудівський футбол. Мені приємно з ними працювати і, що найголовніше – бачити результати.

– Із чоловічою командою «Металіста 1925» дружите?

– Ми пересікаємось, бо тренуємось на одній базі, але дружніх зав’язків ні з ким немає. 

– Ви ж і у фітнес-залі «Sport Lifе» працюєте? Як ви всюди встигаєте?

– В «Sport Lifе» я працювала в Луцьку. Я залишила цю роботу, коли переїхала до Києва і почала працювати в Металісті 1925. В «Sport Lifе» можна влаштуватись завжди, але мене постійно тягнуло до футболу. 

«Стоять 30 чоловіків, а перед ними одна я… Звичайно, футбольне цькування було присутнє. Але це все було по-доброму»

– У майбутньому ви плануєте продовжувати займатись тренером по фізпідготовці чи, можливо, у вас у планах стати головним тренером?

– Складне питання. Я з дитинства люблю футбол і ще в дитячому віці завжди казала, що стану головним тренером. Але це важка робота. Поки мені подобається бути тренером з фізичної підготовки, там також є куди рости. І, можливо, з роками я дійду до посади головного тренера. Було б цікаво спробувати себе у цій справі. 

– Жінки у футболі отримують набагато менше за чоловіків. Американська гравчиня Меган Рапіно в інтерв’ю завжди наголошує на тому, що жінки-футболістки повинні отримувати зарплату на рівні з чоловіками. Ви погоджуєтесь з такою думкою?

– Якщо чесно, я згідна з нею. Жінки і чоловіки займаються однією і тією ж справою. Так, жіночий футбол відрізняється від чоловічого швидкістю та силою, але хочеться бачити розвиток фінансування жіночого футболу. Тому хочеться, щоб заробітна плата жінок і чоловіків була на рівні. 

– Якщо б чоловіча збірна України зіграла проти жіночою, яким би був рахунок на вашу думку?

– Ой, я навіть не знаю, але думаю, це був би цікавий матч. Напевно, чоловіки переможуть з рахунком 8:2. Я вірю в жінок, тому думаю два голи вони точно заб’ють, а можливо, і більше. Хто відзначиться? Звичайно, мої найулюбленіші Апанащенко і Панцулая із «Металіста 1925». 

– Жіночу збірну України очолює Володимир Пятенко. Як ви думаєте, чоловіки у жіночій команді це нормально?

– Думаю, що так.

– Не боїтеся, що в команді може бути сексизм або ще якісь моменти?

– Тема дуже складна, ситуації бувають різні. Але головний тренер, який працює в жіночій команді, повинен бути націлений тільки на роботу. Інші думки не повинні бути в голові. 

– Ви у своїй професійній кар’єрі стикались із сексизмом?

– Я працювала деякий час у чоловічій команді ФК «Волинь» і футболісти реагували так: «О, жінка проводить нам фітнес! Це як?». Стоять 30 чоловіків, а перед ними одна я: звичайно, маленьке футбольне цькування було присутнє. Але це все було по-доброму, як прикол. Нічого поганого в свою сторону я ніколи не чула. 

– Бувало таке, що футболісти намагались до вас підкотити, запросити на побачення?

– Звичайно, підкатували, це нормально. Але межу робочих відносин я ніколи не переходила. Я професійно ставлюсь до своїх обов’язків і в мене є свої принципи на рахунок цього – якщо ми працюємо разом, то нічого більше. 

– Ці футболісти були з ФК «Волинь» чи «Металіста 1925»?

– Скажу так, це було в Луцьку.

– Чоловіків у жіночому футболі ми обговорили, тепер давайте протилежну тему. Ія Андрущак очолила юнацьку чоловічу команду Ворскли. Як ви думаєте, тренера-жінку будуть сприймати хлопці?

– Це цікавий момент, але я думаю, що вона буде впевнено справлятись. Думаю, в неї все вийде. 

– Якщо ФК «Волинь» відродиться, для вас буде символічно туди повернутись чи ви вже розглядаєте інші шляхи продовження кар’єри?

– Луцьк завжди славився футболом. Мені дуже хочеться, щоб в моєму рідному місті відродилася ФК «Волинь». Я не впевнена, що відразу повернуся туди і буду працювати в чоловічій команді, але була б не проти спробувати себе у жіночій. 

– Головним тренером ФК «Волинь» у майбутньому себе бачите?

– Чоловічої команди ні в якому разі!

– Чому?

– Там є кому працювати із чоловіків. Мені комфортніше бути головним тренером жіночої команди.

«Із збірної України мені подобаються Зінченко і Сваток. Мене просто на блондинів тягне»

– За кого ви вболіваєте?

– В Україні я раніше вболівала за Динамо, а зараз за чоловічу та жіночу команди Металіста 1925. В цій команді моє сердечко і душа. А взагалі, мені завжди подобався англійський футбол. Колись давно я вболівала за Реал, коли там грали більш сильні футболісти, а зараз підтримую Ман Сіті. Ну і звичайно, номер 1 для мене – це збірна України.

– Хто ваші улюблені гравці у збірній України?

– Миколенко, Сваток, Також мені подобається Зінченко своєю футбольною логікою. 

– А Мудрик?

– Можна я не буду відповідати (сміється, – прим. А.П.)? Я не можу аналізувати його як футболіста, тому що не так довго працюю у цій сфері, але мені здається, що він ще не розкрився на 100%. Його клас футболу помітний, але він може більше. 

– Улюблених гравців збірної ви назвали, а хто вам подобається з УПЛ?

– Я не дуже слідкую зараз за чоловічим футболом, щоб когось виділяти, але спробую. Сватка я уже називала. У Судакова дуже велика перспектива стати топ-гравцем світового рівня. Буяльський непоганий.

– А хто вам подобається із гравців нашої збірної, як чоловік? Хто красунчик для вас?

– Зінченко і Сваток. Мене просто на блондинів тягне, тому я їх постійно називаю (сміється, – прим. А.П.).

– Зінченко і Сваток запросили вас на побачення, але вибрати треба лише одного.

– Тоді Зінченко.

– У «Ман Сіті», за який ви вболіваєте, грає блондин Ерлінг Голанд. Він вам також подобається?

– Ні, це точно не мій типаж.

«Найбільше мені запам’ятався височенний воротар Ісса Ндойє, у якого був зріст 202 см. Досі перед очима, як він рукою викидає м’яч далі центра поля»

– Давайте повернемось у ваше дитинство. Ви могли стати футболісткою?

– Я хотіла нею стати. Зараз розкажу вам мою найулюбленішу історію. Мені було років 11. Дідусь (Віталій Кварцяний, – прим. А.П.) знав моє захоплення і відвів мене на футзал, тому що в Луцьку не було великого футболу для дівчат. 

А мама та бабуся були проти мого захоплення, вони думали, що я ходжу на великий теніс. В сумку для тенісу я складала бутси, щитки для футзалу. Але в один прекрасний момент, мама вирішила розібрати цю сумку і побачила, що там знаходиться. Вона запитала: «Так ти на теніс ходиш чи все таки на футбол?». У підсумку я і дідусь отримали на горіхи. Ось так мою футбольну кар’єру швидко закрили і мене віддали на фітнес. 

– Чому батьки не хотіли, щоб ви займались футболом?

– Напевно, вважали, що це не дівоча справа. Але я все дитинство провела у дворі з м’ячем. Поки я не наб’ю м’яч сто разів, додому не поверталась. Я купу разів попадала м’ячем у балкони, сусіди жалілись, у мене відбирали м’яч, але знаходила виходи, щоб грати. У дворі я постійно грала з хлопцями. 

– Дідусь часто брав вас на тренування ФК «Волинь»?

– Так, я практично все дитинство провела з ним на тренуваннях. Мені було це цікаво. Якби було можна, то я б і на збори з ним їздила, але маленьку дівчинку ніхто б не взяв. 

– Батьки відпускали вас дивитись тренування?

– У них не було шансів мене не пустити. Вони були тому раді – аби тільки не грала.

– Розкажіть, що вам запам’яталось з того часу.

– Найбільше мені запам’ятався височенний воротар Ісса Ндойє, у якого був зріст 202 см. У мене досі перед очима момент, як він рукою викидає м’яч далі центра поля. Також запам’яталось, як футболісти ФК Волинь возили мене в квадраті.

«Роккі завжди брав участь у квадраті, й у футболістів не було жодного шансу ‒ пес постійно відбирав і прокушував м’ячі»

– Віталій Кварцяний відомий своєю емоціональністю. Дідусь при вас сильно кричав на футболістів?

– Скажу чесно, я ніколи не чула, або робила вигляд, що не чула, тому це не запам’яталося. Так, дідусь емоційний, але він дуже сильно віддається у тренувальному процесі та іграх. Це нормально.

– Знаю, що у Володимировича була вівчарка Роккі, яку він завжди брав на тренування.

– Було таке. За півгодини до тренування ми з Роккі вже сиділи у коридорі і чекали, щоб дідусь дав відмашку, що ми їдемо з ним на тренування. Дідусь випускав Роккі на поле, як 12-го гравця. Пес дуже любив м’ячі. Роккі завжди брав участь у квадраті, у футболістів не було жодного шансу, щоб зробити неправильне рішення. Роккі постійно відбирав і прокушував м’ячі. 

– Гравці його не боялись?

– Перший час може й боялись, але потім звикли до нього. 

– Від гри яких футболістів ФК «Волинь» ви кайфували?

– Я дуже любила бразильців: Майкона та Леонардо. Румун Матей був класним гравцем. Також мені подобався Шабанов ‒ можливо тому, що він блондин. Хоча він і отримував на горіхи від дідуся частенько. А як чоловік, мені подобався Женя Павлов, бо він був дуже гарний. 

– У ФК «Волинь» раніше грав уродженець Луцька Анатолій Тимощук, який зараз працює у російському Зеніті, і не виїхав звідти навіть після початку повномасштабної війни. Що ви думаєте про нього?

– Для мене ця тема – табу. Я не хочу її обговорювати, тому що мені його дії незрозумілі. Тимощука я особисто не знаю. 

«Дідусь постійно шукає інвесторів і хоче відродити ФК Волинь, бо це його друга дитинка»

– Всі ми знаємо Володимировича, як жорсткого тренера, а як він був удома?

– Його емоційність на роботі ніколи не була награною. Він такий і є, але вдома зовсім інший. Дідусь дуже спокійний, добрий і щирий, з хорошим почуттям гумору. Вдома він любить читати і багато дивиться футбол. Я дуже багато чому в нього навчилась. Це саме дідусь прив’язав мені любов до футболу. Мені дуже б хотілося піти по його стопам.

– Дідусь колись на вас кричав?

– Такого ніколи не було.

– Розкажіть трохи про вашу бабусю – дружину Віталія Володимировича.

– Якщо дідусь – голова, то бабуся – шия, на якій вона тримається. Вона дуже сильна і мудра людина, яка пройшла з дідусем весь його футбольний шлях. У бабусі також дуже сильний характер.

– Хто в сім’ї головніший – бабуся чи дідусь?

– Кожен по своєму, але головою сім’ї повинен бути чоловік, тому назву дідуся.

– Зараз ви часто бачитесь з дідусем?

– Зараз нечасто, тому що я в Києві, а дідусь в Луцьку. Але, коли в мене випадають три дні вихідних, то я відразу стараюсь поїхати додому і зустрітись з рідними. Ми постійно з дідусем розмовляємо телефоном.

– Чим зараз займається Володимирович?

– Він працює головою Волинської асоціації футболу та розвиває обласний футбол.

– Чув, що він шукав інвесторів для відродження ФК «Волинь».

– Так, він постійно шукає і хоче відродити ФК «Волинь», бо це його друга дитинка. 

– Який матч ФК «Волинь» вам запам’ятався найбільше?

– Кожен матч я дуже переживала за команду і дідуся. Мені запам’яталось, коли ФК «Волинь» обіграла «Дніпро» і Майкон забив два голи. З «Карпатами» постійно були заруби: і між уболівальниками, і між футболістами. 

– З якимись гравцями ФК Волинь спілкувались?

– Я була тоді зовсім юна, тому особливого спілкування не було, ми тільки вітались. Одного разу я попросила футболку у Майкона. Він її мені подарував після якогось матчу, вона зараз висить у мене вдома. 

«Думаю, на прес-конференціях, я була б спокійніша, а на полі, можливо, була б і копією дідуся, але без матів»

– Питання від наших читачів: чи є у вас зараз хлопець?

– Починається (сміється, – прим. А.П.). Я не публічна людина, тому не хочу говорити про особисте життя, скажу лише, що в мене все добре

– Прізвище Кварцяна допомагає вам у житті чи навпаки – тяжіє над вами?

– Я ніколи не користувалась своїм прізвищем для досягнення якихось цілей. Ніколи не зазнавалася, що в мене прізвище Кварцяна. Я дуже ціную своє прізвище, тому що мій дідусь багато чого добився. Я теж хочу добитися всього сама, а не за допомогою прізвища. 

– Дивився ваш інстаграм, але не знайшов там фото з дідусем. Чому не викладаєте?

– Дідусь відіграє велику роль у моєму житті, багато в чому допомагає і направляє мене в правильне русло. До нього я завжди можу звернутись за порадою. Чого немає спільної фотки в інстаграмі? Вона зберігається там, де їй місце. Я вважаю, що особисті фото з рідними не потрібно все виставляти на публіку.

– Володимирович славився своїми різкими висловлюваннями на адресу футболістів. Давайте пофантазуємо, яким би ви були головним тренером?

– Я також доволі емоційна, але в жорстких висловлюваннях, напевно, стримувалась би. Але не завжди. Мене теж може прорвати. Футбол – це емоційна штука, і не завжди можна стримати себе в руках. Думаю, що гени дідуся в мене присутні. 

– Тобто на прес-конференціях ми б побачили жіночу копію Володимировича?

– Думаю, на прес-конференціях, я була б спокійніша, а на полі, можливо, була б і копією дідуся, але без матів. На футболісток я б кричала, але без нецензурної лайки. 

– Також Володимирович відомий своїми силовими тренуваннями: подвійні тести Купера, біг у бронежилетах. Ви б щось взяли із його тренувань?

– У мене є конспекти дідуся, які я до сих пір дуже довго вивчаю та розбираю. Повірте, це не так легко. Думаю, його конспекти стануть мені в нагоді. 

– Щось цікаве можете розказати із конспектів?

– Це секретна інформація (сміється, – прим. А.П.).

– Боїтеся конкуренції?)

– Не боюсь, але вважаю, що у кожного тренера є своя методика, яку не потрібно розкривати.

– Чому ви не виїхали з України під час війни?

– Тому що Україна – це мій дім, і я хочу знаходитись на своїй рідній землі. Сьогодні в нашій країні непростий час, але, якби страшно це не звучало, всі звикли до війни. Луцьк знаходиться в західній частині України, там спокійніше, але приїхавши в Київ – страху у мене не має. Сподіваюсь, ЗСУ скоро здолають підступного ворога і в Україні настане довгоочікуваний мир.

– Останнє питання: ким ви себе бачите через 20 років?

– Я себе бачу головним тренером жіночої команди. Дай Бог, це буде ФК «Волинь».

Читайте також:

• Луцька футбольна драма: чи повернеться «Волинь» на поле наступного сезону
• «Спілкування було не надто вдалим»: відомий тренер з Луцька Кварцяний вигнав з клубу травмованого футболіста
• Україна-Італія: результат та огляд вирішального матчу кваліфікації на Євро-2024
• Знаменитий екстренер луцької «Волині» став мемом: у чому справа