Лиси й олені підходять до хат: як живуть і господарюють на хуторі, де мешкає семеро волинян

Про це Суспільному розповіла 76-річна жителька Ольга Черевко.

«Але ж діти порозходились, а старе повмирали. По сусідству є хата, вона пуста. Там жив мій дядько. Тут живу вже всю жизнь. Тут була баба й мати. Був чоловік, але помер, четверо дітей», — каже Ольга Черевко.

Зараз мешкає з сином, що доглядає за нею. Тримає кобилу Лесю. Зауважує, мусово тримати коня, бо потрібно привезти поліна, гній, картоплю. Раніше пекла свій хліб, тепер купує, бо готувати його не здужає, руки болять.

З її слів, до сусіднього села — понад два кілометри. Колись там був медпункт, школа. Зараз зостався лише магазин.

«Я вже привикла, десь сиджу в хаті, на двір вийду, полежу. Отака жизнь на хуторі, але хоч спокойно, не стреляють окупанти. Коли война кончиться, не віда. Вже ми старі, то вже жили, але як молодим жити?», — додає вона.

Василь Демидович прйишов жити на хутір у 1972 році. Має п'ятеро дітей: четверо живуть в Любешеві, один в Луцьку. Каже: як треба поміч, приїдуть зберуть картоплю чи сіно.

«Ходили в село Березичі, в школу, пішком. Ніхто не возив, не то, що зараз, з одним учнем їде автобус. А колись ми всі ходили шість кілометрів, бо я ту дорогу строїв і замірював. У дорожній фірмі робив», — пригадує хуторянин.

Сам тримає 18 овець. У 2017 році привіз самця й розвів отару. Пасе їх зранку та ввечері по дві години. Каже, на худобу часто нападають хижаки з лісу.

«Он післявчора вкрав цесара лис. Прийшла жінка, щоб зривати цвіту з дуба, іде назад — уже пір’я лежить. Минулого року лис покусав сучку. А лиса була скажена. І той лис здох біля ставка», — каже Василь Демидович.

Галина Ковальчук живе у Заверхліссі з народження, зараз їй 62 роки. Займається городом, садить троянди, лілії, гладіолуси та овочі – огірок, помідор, цибулю, буряк, моркву, квасолю, кабачки. Має три сотки картоплі. Каже, саджає, щоб не було нудно. Тримає кота та собаку Арчика.

«Арчик — мій охранник. Увечері не спить, гонить всі звіри. Лось тої ночі великий з рогами приходив. Стоїть в мене коник на загороді. Коли тут знов два маленьких. Такі і рожки вже такі гарні», — каже Галина Ковальчук.

Пенсіонерка додала, що останнім часом нікуди не їздить. Якщо потрібно щось отримати чи придбати, звертається до соціального працівника.

Читайте також: 

• 7-річний блогер з Волині показує справжнє життя села та мріє про мільйон підписників
• «Тепер багато порожніх хат»: як живуть у селі Сушибаба на Волині
• 53 роки в медицині: волинський хірург розповів, що тримає його біля операційного столу