Лучанка написала першу книгу для дітей про Голодомор

«Це історії про те, як зникали українці, як втрачали українці і про те, як вижили українці. В цій книзі діти живуть своїм дитячим життям, проживаючи всі події, усвідомлючи їх так, як належить звичайним дітям. Вони розповідають історії таким самим дітям про Голодомор», - розповідає Юлія Смаль.

«Давно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. Й книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі на ймення Радянський Союз - тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам’ятати. 

Історії, описані тут, - історії справжніх живих дітей, які уміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії - історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами. І коли мене спитали б, чи я знаю цих людей, то моя відповідь: «Так». Двоє з оповідачок - бабусі моїх добрих подруг, а одна - моя, бо немає в Україні людей, родин яких не торкнулося страшне слово «Голодомор». Не бажаю гарного читання. Бажаю мудрого читання, люба читачко чи любий читачу. Нехай на нашій прекрасній землі буде мир і діти ніколи не знають горя», - пише авторка в описі до книги.

Читайте також:

• 11-річний хлопчик з Луцька за рік прочитав 70 книг
• Стародрук із волинського музею передали на реставрацію
• У Волинській обласній бібліотеці для юнацтва, що в Луцьку, презентували книгу Героя України, волинянина Тараса Матвіїва. Видання «Мої думки» – це подарунок сину від батьків, але уже посмертно.
• Мешканка селища Шацьк Ніна Верешко родом з Полтавщини, а саме з сім’ї тих, в кого на початку 30-х років минулого століття забирали харчі, худобу, кого вбивали голодом.