«Людей розстрілювали лише за те, що мали необережність визирнути у вікно», - волинянка, яка пережила окупацію 

«Людей розстрілювали лише за те, що мали необережність визирнути у вікно», - волинянка, яка пережила окупацію 

Уродженка Володимира на Волині Карина Осієвська разом із трьома маленькими дітьми та чоловіком Святославом у 2022 році пережила окупацію. На той час жінка проживала у селищі Немишаєве Бучанського району на Київщині.

Зізнається, що через постійні переживання та стрес за сімнадцять днів схудла на десять кілограмів. Найбільше переживала за малечу. Карина виховує трьох хлопчиків: шестирічного Сашка, п’ятирічного Іллю та трирічного Михайлика

Познайомилися під час паломництва святими місцями

«Я народилася та виросла у Володимирі. Після закінчення медичного коледжу працювала у нашій лікарні медсестрою. У 2012-му під час поїздки святими місцями познайомилася зі Святославом. Згодом наше знайомство переросло у кохання, і ми вирішили побралися. Чоловік є провідним спеціалістом Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України, - розповідає Карина.

– Після заміжжя переїхала до нього і влаштувалася маніпуляційною медсестрою у неврологічне відділення місцевої лікарні. Згодом один за одним на світ з’явилися наші діти, і я на кілька років застрягла у декретній відпустці».

 Бабцю, яка виглянула у вікно, розстріляли

24 лютого вранці Святослав поїхав на роботу, але одразу повернувся, оскільки електрички скасували. Із соцмереж стало відомо про ракетні обстріли України. Карина зізнається, не одразу повірила у повномасштабну війну, сподівалася, що все налагодиться. Про те, що ситуація стає критичною, зрозуміла, коли побачила, як люди кинулись до супермаркетів та аптек за продуктами та ліками.

Потім відключили електроенергію, розраховуватись у магазинах можна було лише готівкою. Згодом не стало газу. Оскільки у хаті була піч, готували на ній. А от з опаленням було складніше. Святослав боявся палити, щоб не привертати уваги окупантів. На той час селище вже знаходилось під окупацією. 

«Після того, як біля будинку побачила танк, націлений на вікна, дуже злякалася. Насамперед за дітей. Техніка стояла майже біля кожного двору. Чоловік заборонив мені не лише виходити, а й дивитися у вікно, щоб не провокувати окупантів. У сусідньому селі одна бабуся мала необережність виглянути крізь фіранку, і її розстріляли. Також під приціл автомата можна було потрапити лише за те, що вийшов на вулицю. Чимало людей загинули через це, тому усі намагалися не показуватися окупантам на очі. Найбільше Святослав боявся, щоб у двері не постукали. Тож ми сиділи тихо, як миші».

«Людей розстрілювали лише за те, що мали необережність визирнути у вікно», - волинянка, яка пережила окупацію 

Карина говорить, попри ризик бути вбитим, чоловік ходив по гуманітарну допомогу, яку видавала місцева влада біля будинку культури. Адже продуктові запаси, які вдалося зробити на початку вторгнення, швидко закінчувались, до того ж, потрібні були підгузки для малечі. Перед цим в’язав білу пов’язку на руки. Також допомагали волонтери, доставляючи продукти додому, і вішали пакунок на двері.

«Було дуже важко і страшно. У хаті холодно, діти мерзли. За вікном постійно чути вибухи та стрільбу. Я готова була пішки йти до Києва, аби вибратися з цього пекла, і шукала різні варіанти, але Святослав не відпускав мене. Боявся, що дорогою нас розстріляють, як зробили це неподалік Бучі з автобусом, у якому знаходилися діти, та іншими автівками, які намагалися виїхати. Тоді багато людей загинуло. Я дуже злилася на нього за це. Але він стояв на своєму. Вже сьогодні розумію, що все робив правильно». 

Напередодні вторгнення кума порадила виїхати через загрозу нападу на Київ, про який дізналася від батька

Окупанти засіли у місцевому храмі. З самого початку окупації понищили та пограбували магазини, з яких винесли майже усі продукти та спиртні напої. Серед росіян здебільшого були кадирівці. Але вони відрізнялися від головорізів, які знаходились у сусідніх населених пунктах Київщини. На відміну від них, ті не знущалися з людей, поводилися стримано. Хоча були випадки побиття односельців. Так, сусідка, жінка старшого віку, розповіла, що її дуже побили, коли побачили на вулиці, вона довго після цього оговтувалась. 

«Я не раз пошкодувала, що не послухала куму, котра напередодні вторгнення телефонувала і радила виїжджати. Про загрозу нападу на Київ дізналася від батька, який є військовослужбовцем. Саме він порадив, якщо є можливість, покинути місто. Та хто ж тоді вірив у це? До того ж, я захворіла. Ніхто не взяв її слова до уваги. А, як виявилось згодом, дарма».

Танки увійшли на Київщину без опору. Понад сорок одиниць важкої техніки вільно рухалися житомирською трасою, аж поки не опинилися у Бучанському районі біля людських будинків. Що було далі - знає увесь світ. Те звірство, яке чинили нелюди у Бучі, Бородянці, Ірпені, Україна пам’ятатиме довго. 

«У Бородянці був сильний супротив. Прості люди облаштували блокпости, і зі зброєю в руках зустрічали ворогів. Те саме робили в Бучі та Ірпені. Але їхні сили виявилися нерівними. Багато тоді загинуло, і те, що трапилося потім у тих містах, було помстою окупантів, котрі з особливою жорстокістю та ненавистю обстрілювали будинки, вбивали та знущалися з людей. Серед жителів Немишаєва також є загиблі. Здебільшого це ті, хто мав необережність вийти з хати у невдалий момент та потрапити окупантам на очі». 

Свекруха відмовилася виїжджати, бо уві сні Божа Матір пообіцяла зберегти хату

 12 березня «Червоним хрестом» був організований «зелений коридор». Жінок, дітей, чоловіків, людей старшого віку, серед яких були навіть з інвалідністю, розмістили у тридцяти автобусах. Багато відмовилося покидати рідні домівки, навіть попри загрозу смерті. Здебільшого це були люди похилого віку.

Маршрут, яким мали виїжджати, виявися замінованим, тому довелося їхати польовими дорогами та околицями. Дорогою бачили блокпости, на яких стояли кадирівці. Але ніхто нікого не перевіряв. Ще за один коридор вдалося домовитися 14 березня. Він був останнім. 

«Людей розстрілювали лише за те, що мали необережність визирнути у вікно», - волинянка, яка пережила окупацію 

«Ми з дітьми виїхали до Києва, звідти дісталися Ковеля, де нас зустріла мама. Їхали без нічого, лише з одними документами. Чоловік не поїхав через хвору матір, яка навідріз відмовилася покидати рідну хату. «Ось моя кімната, ось ікона, до якої молюся. Нікуди звідси не поїду», - сказала Ольга Петрівна, і додала, що уві сні до неї приходила Божа Матір і пообіцяла зберегти хату. Й справді вона уціліла на відміну від інших, які окупанти знищили. 

1 квітня Немишаєве, а також інші населені пункти Київщини, у тім числі й Бучу, було звільнено. 

«Наше селище вони покинули ніби по команді. Однієї години просто усі виїхали, залишивши по собі невинно убитих людей та зруйновані будинки», - каже Карина. – Мій молодший син довго відходив від стресу, хоча на той час мало що розумів. На старших ситуація майже не позначилася. По приїзду у Володимир нас дуже підтримали люди, яким я щиро вдячна за допомогу. 

На запитання, коли збирається повертатися додому, Карина зізнається, що поки не планує. Боїться за дітей. Тому з чоловіком вирішили, що на Волині їм буде ліпше. Єдине, що засмучує, - розлука з ним. Хлопчаки дуже сумують за Святославом, який змушений жити окремо. Після окупації вони бачилися усього лише два рази, коли він приїздив до них. Та що поробиш. Так того вимагає ситуація. Головне, що всі живі. Все інше наразі неважливо. 

Жанна БІЛОЦЬКА

Читайте також: 

Можливо зацікавить

З війни чекали молода дружина та двоє дітей: поліг у бою Герой з Волині Михайло Рубан

З війни чекали молода дружина та двоє дітей: поліг у бою Герой з Волині Михайло Рубан

Подолали близько 20 кілометрів пішки: прикордонник з Волині розповів про вихід з Авдіївки

Подолали близько 20 кілометрів пішки: прикордонник з Волині розповів про вихід з Авдіївки

Загинув від ворожої гранати: повідомили про смерть Героя з Волині Олександра Ханова

Загинув від ворожої гранати: повідомили про смерть Героя з Волині Олександра Ханова

Стояв на сторожі справедливості: спогади про ексвійськового 14 бригади Сергія Лященка з Волині

Стояв на сторожі справедливості: спогади про ексвійськового 14 бригади Сергія Лященка з Волині

Синам загиблого бійця з Волині вручили подяку від побратимів батька
відео

Синам загиблого бійця з Волині вручили подяку від побратимів батька

«На щиті» востаннє додому повертається Герой із Волині Олександр Бірук

«На щиті» востаннє додому повертається Герой із Волині Олександр Бірук

У боях за Україну загинув екскерівник шахти на Волині

У боях за Україну загинув екскерівник шахти на Волині

Сергій Савинський, мобілізація в Україні, повістка

Голови сільрад будуть вручати повістки: чи можливі і законні такі дії

Роботине, наступ РФ,  DeepState

Росіяни намагаються прорватись до Роботиного: опублікували карту нового наступу РФ на Запоріжжі. Фото