Голос музики у центрі Луцька: хто такий Іван Куцов і чому він співає щовечора

Івану 23 роки, про себе говорить «музикант усією душею». Музикою займається усе життя. У чотири роки пішов у музичну школу по класу фортепіано, а в 13 її закінчив. Потім займався вокалом, грою на гітарі, ансамблем — був і вокалістом, і гітаристом. Спершу виконував російський репертуар, але згодом повністю перейшов на українську та англійську музику. Після цього відслужив три роки в армії.

Нині Іван навчається на педагога у Луцькому педагогічному університеті.

— Чому обрав педагогіку?

— У моїй родині майже всі педагоги. Музика наповнила мене настільки, що захотілося передати свої знання й емоції іншим — дітям чи дорослим. Це не лише про навчання, а й про передачу емоцій, досвіду та любові до української музики.

— Коли почав виступати на вулиці?

— Перший досвід був у Києві під час ковідних обмежень. Ми з другом Славіком грали в метро без апаратури. Після армії продовжив практику у Ковелі: виходив на вулицю, розширював репертуар і відчував реакцію людей. Це надихає, коли бачиш посмішки й чуєш прохання зіграти нові пісні.

— Твої улюблені виступи?

— Одним із найважливіших був творчий вечір до 10-ї річниці смерті Кузьми Скрябіна. Я організував його з нуля: складав програму, готував апаратуру, залучав друзів та викладачів. Це був не заробіток, а шана музиканту, який надихає мене й інших. 

Іван з особливою повагою говорить про Кузьму Скрябіна. Для нього це не лише талановитий артист, а й людина, яка не боялася відверто висловлювати власну думку та залишатися щирою у творчості. Саме ця чесність і прямота стали для Івана прикладом того, якою має бути справжня українська музика. Він переконаний: сила Кузьми була в умінні говорити мовою простих людей, тому його пісні й досі залишаються близькими кожному слухачеві.

У майбутньому Іван мріє стати музикантом хоча б наближеним до рівня Кузьми Скрябіна. Він добре розуміє, що повторити його шлях майже неможливо, адже Кузьма був унікальним і неповторним. Та саме ця висока планка надихає рухатися вперед. Для Івана важливо не змагатися, а продовжувати справу — дарувати людям щиру українську музику, яка звучить від серця. 

— Які пісні виконуєш на вулиці?

— Переважно українські композиції, особливо Скрябіна, а також англійські кавери — «Dance Monkey», «Dust in the Wind», «My mother told me». Власних пісень поки небагато.

— Як обираєш репертуар на вечір?

— Залежно від настрою і реакції людей. У мене завжди є папка з піснями, з яких я складаю вечірню програму, намагаюся уникати повторів і підтримувати живу атмосферу.

— Труднощі вуличного музиканта?

— Поліція через скарги іноді підходить, бувають п’яні перехожі, струни рвуться. Але все це частина процесу. Навіть такі моменти дають досвід і змушують рухатися далі.

— Плани на майбутнє?

— Хочу писати власні пісні, виходити на велику сцену з командою музикантів. Репертуар залишатиметься душевним, але постійно оновлюватиметься. Мрію також адаптувати українську поезію у пісні. Наприклад, ми вже співали твір Симоненка у хорі коледжу — це неймовірно надихає.

— Що порадиш тим, хто хоче грати на вулиці?

— Не закопуйте свій талант, показуйте себе людям. Будуть моменти, коли опускатимуться руки, болітимуть пальці, зриватиметься голос. Шукайте однодумців, створюйте продукт і продовжуйте показувати себе світу — і він вас обов'язково помітить.

Читайте також:

• Волинь 80-х: спогади про першу рок-тусовку молоді «автобусники»
• Життя заставило грати на вулиці: історія музиканта з Луцька
• Змінив мікрофон на автомат: як музикант Анатолій Кияновський з Волині став прикордонником на псевдо «Фартовий»