Посадив фісташки і будував плани на життя: спогади про воїна Степана Трохимчука з Волині

Історіювоїна пише газета «Полісся».

Степан був третім із восьми дітей подружжя Федора та Марії Трохимчуків. Відповідальний, турботливий, уважний до всіх. Працьовитий. По завершенню 11 класів влаштувався у колгоспну столярню. Виготовляв вікна, двері, все необхідне. Пізніше навчився шпаклювати, працювати з гіпсокартоном. Здебільшого, займався ремонтами по місцевості, але також, випадало, їздив на заробітки: на будівництво, пилорами, польові роботи. Добре знався в налаштуванні станків з обробки деревини і не боявся жодної роботи.

«Він вмів усе. За що візьметься – усе зробить. Був і рибалкою, і грибником, і вправним господарем. І город старався доглядати, і малину посадив, і фісташкові дерева. Тільки нема вже коли йому жити, – сумно підсумовує молодша сестра Орися Трохимчук. Разом із братом у вічність відлетіли і частинка серця кожного із членів їхньої великої родини. – Він був для всіх нас опорою. Про всіх думав, за всіх переживав, для кожного старався. Переживав за племінника на службі більше, аніж за себе, не відчував душі у 4-річній Домініці. Скільки добра було у кожному його вчинку! Умів підримати будь-яку розмову, усе було йому цікаве й до снаги». 

Степан Трохимчук не служив в армії за станом здоров’я: після призову його повернули додому через хворобу нирок. Однак коли у розпал широкомасштабного вторгнення держава покликала на свій захист – 24 лютого 2023 року віддано став у стрій. Поповнив лави 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Був старшим солдатом, опанував навики сапера.

Пройшов Запорізький напрямок, зокрема Оріхове. По 2 місяці бував на позиціях. Отримав осколкові поранення ноги й руки. Ніколи навіть не показував рідним вражених кінцівок, нічого не розповідав про службу. Тримав зв’язок з побратимами, любив погомоніти з усіма про життя, але тема війни була табуйована.

«Хто там побував – не похвалиться», – коротко відрізав на недоречні спроби говорити про фронт. Війна продовжувала боліти навіть в тилу…

Степан Федорович хотів після служби зайнятися садівництвом. Позаторік посадив перші деревця фісташки, минулої осені трохи розширив площі насаджень. Горів ідеєю спробувати вирощувати щось цікаве. Заглядав до насаджень, як до малих дітей. Прополював, поливав, вкривав, обробляв від хвороб. Все якось, здається, поспішав жити, встигнути поробити всі домашні справи. Доглядав за своєю чималою малиновою плантацією, облаштовував територію довкола. Нещодавно ще викопав ставка. Казав, що потребує води. Мав ще щось посадити, але що знову припало йому до душі, рідним залишиться загадкою. Не встиг – стиха згас…

Іванна ВЕЛИЧКО, село Карасин

Читайте також:

• Воїн, чоловік, батько: історія 59-річного захисника з Волині Віталія Трушевського
• «Тілом своїм захистив побратима»: спогади про загиблого Героя з Волині Богдана Дмитрука
• Учитель, який став захисником: історія загиблого 39-річного Героя з Волині Володимира Чуйка