Інтерв’ю з Вадимом Крикуном

Вадим Крикун, «Янкі», командир 5 батальйону спеціального призначення 12 бригади НГУ «Азов» розповів, що відбувається на фронті прямо зараз.

Про реалії війни та майбутнє України командир Вадим Крикун розповів у сюжеті PRO Важливе з Вікторією Кулюк.

- Батальйон «Любарт» трішки більше року як офіційно став частиною «Азову». Хоча, наскільки скільки я знаю, в складі батальйону «Любарт» давно вже перебували ветерани Азову, були ветерани АТО, ветерани Азову, були футбольні фанати. І от більше року ви вже офіційно частина «Азову». За цей час чи не доводилося хоча би раз пожалкувати про прийняте рішення? Можливо, десь в якийсь момент думали, раптом поспішили з таким рішенням?

- Ні, в якому разі. Рішення було прийняте колективне Тобто ми обговорювали з кругом офіцерів куда рухатися далі, де ми продовжуємо нашу службу. Прийняли рішення повернутися в наш рідний підрозділ і це було досить позитивним рішенням і правильним в першу чергу тим що Азов - це є дуже високопрофесійний підрозділ. Є свої нюанси - мається на увазі, що ланка закинута досить високо і інколи буває складно, постійно треба підтягувати, не розслабишся, постійно потрібно рухатися. Є певна здорова конкуренція, це важливо так і це змушує тебе розвиватися. Але ні в якому разі ми не шкодуємо - ми стали сильніші, ми стали досвідченіші, ми стали набагато більші масштабніші. За цей рік здобули досить багато звершень. Я думаю, виконали на відмінно всі задачі які були поставлені перед нами перед нами як підрозділом і рухаємося далі. За ті відрізки, які ми відповідали, якихось проривів не було, а навпаки ми в деяких випадках нарощували обстановку, ми йшли вперед і займали більш вигідніші рубежі.

- Сприйняття «Азову» за межами країни - доволі така тригерна тема, тому що і для росіян «Азов» - це щось таке максимально страшне. Наші західні партнери свого часу «Азов» також нерідко так демонізували, був період, коли навіть «Азову» не надавали західну зброю і тільки з часом ця ситуація змінилася. На вашу думку, це просто було нерозуміння філософії цієї бригади на той момент полку чи це все-таки був страх такої рафінованої європейської еліти можливо перед людьми які вже так добряче дихнули пороху?

- В першу чергу це російська пропаганда і це стереотипне мислення. Давайте відмотаємо умовно 20 років назад, хто кричав «Слава Україні!» - вже він на нього косо дивилися навіть не за часів війни, вже дивилися і клеймо якесь вішали на людину і його звинувачували в чомусь. Сьогодні - це є мейнстрімом, вітанням вже на офіційному рівні. Тобто це робота пропаганди, стереотипне мислення примітивних людей плюс геополітичний вплив Росії. Вибрали нас, тому що ми на той момент були найсильніші. Вони вибрали сильного противника, підсвітили якісь моменти з певного ракурсу, як їм вигідно, два татуювання вихопили, розтиражували, включили свою машину пропаганди і воно дало свій результат.

Адекватна частина світу вже зрозуміла і адекватно дала об'єктивну оцінку ситуації, безпосередньо людям і підрозділу і на сьогоднішній день документально не існує ніяких обмежень і скувань щодо підрозділу «Азов», але практично ми ще й досі в очікуванні іноземної зброї. Тобто документально начебто все добре. А практично проблеми таки є, ми стараємося все своїми силами поки що. Ну і плюс робимо ставку на державне забезпечення, тобто ще великих об'ємів закордонного забезпечення ми не отримали, на жаль. Побачимо, як буде, час покаже. Ну я думаю, європейська спільнота і не тільки європейська, взагалі західна демократична спільнота все-таки в якийсь момент повинна опам'ятатися, звичайно.

Детальніше - дивіться у сюжеті: