Справедливий і наполегливий, спокійний та надійний товариш: спогади про полеглого захисника з Волині Олександра Варенцова

Олександр був найстаршим із дітей у родині трудівників-колгоспників, мав ще дві молодші сестри. Його дитинство й юнацтво минули у Малій Глуші, його батьки проживають там і тепер. Свого часу відбув трирічну строкову службу морським піхотинцем. Історію захисника розповідає газета Полісся.

Деякий період працював на підшипниковому заводі в Луцьку, потім у Любешові – в міліції, охоронником в училищі, різноробочим на приватній фірмі. Доля звела його із любешівчанкою. Так він і перебрався остаточно у селище й вив там своє гніздечко аж по нині. Бог подарував їм трьох діток. Колиску своєї молодості також не забув, раз по раз відвідував отчий поріг, рідне село.

«Дід Сяся!», – завжди із захватом зустрічали малолітні онуки свого дідуся. У нього їх – троє. Усі козаки! Стрибали в обійми Олександра Ярославовича й тонули в його любові. Так і засинали на його плечі, граючись та слухаючи захопливі історії, як дід в море ходив, яку велику рибу на озері упіймав. Зимова риболовля – його основне хобі. Так і не встиг нащадків взяти із собою, навчити тієї справи. Не встиг прочитати їм ще сотні казок.

У серпні минулого року Олександр Ярославович був мобілізований до прикордонного відомства. Понад рік він ніс службу в одному з підрозділів, що охороняють українсько-білоруську ділянку кордону. Згодом був направлений у фронтову зону на Харківщину. На жаль, 20 листопада військовий загинув під час виконання бойового завдання поблизу одного з населених пунктів Куп’янського району.

Прощання із захисником відбулося у Любешові, де він проживав із сім’єю. Там, на місцевому кладовищі, він і знайшов свій вічний спочинок. У Олександра Варенцова залишилися батьки, дружина, двоє синів і донька, онуки.

Пом’янули полеглого захисника й ті, хто з ним зростав та жив на просторах одного села у Малій Глуші. Однокласники воїна-прикордонника згадують його справедливим і наполегливим, спокійним та надійним товаришем, на якого можна було покластися й котрий ніколи не хизувався своїми вчинками, не очікував слави за патріотизм і самопожертву. Для них він був прикладом незламності духу, відданості та любові до рідної землі.

– На душі важко, бо відлетіла частина спільної історії. Залишились спогади – про дитячий сміх на перервах, про спільні уроки, про перші перемоги та невдачі. Він був не просто однокласником, а свідком нашого зростання, нашої юності. Тепер його місце за партою на зустрічі чи у спільній розмові завжди буде порожнім, і цей біль пронизує серце. Важко прийняти, що більше ніколи не почуєш його голосу, не побачиш його усмішки, не дізнаєшся, як склалося б його життя далі. Але пам’ять про нього житиме. Житиме в розповідях, у старих фотографіях, у серцях тих, хто його знав і любив. Він залишив по собі світлий слід і невимовний сум, який ми нестимемо тепер у собі як свідчення того, що він був, що він жив і що його любили, – зазначає однокласниця Лариса Яцик.

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також:

• На останній місії у Куп’янську автомобіль уразив ворожий дрон: спогади про Героя з Волині, який загинув за Україну
• Перед смертю зателефонував рідним і товаришам, ніби прощаючись: воїн з Волині загинув за Україну після 7 місяців служби