Втрати Волині на війні Володимир Северенюк

10 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання у Сумській області загинув військовослужбовець з Волині, житель села Піски-Річицькі Забродівської громади Володимир Володимирович Северенюк. Йому було лише 39.

Мужній і кремезний, усміхнений і життєрадісний, він назавжди залишиться у пам’яті тих, хто знав, цінував і поважав його. Історію Героя пише газета Ратнівщина.

ДОВОЄННЕ ЖИТТЯ

Володимир Северенюк народився 1 липня 1986 року у Пісках-Річицьких. Його тато, теж Володимир, родом із цього села. Колись, на зламі 70-х і 80-х років, він поїхав на сезонні роботи у росію, в Тамбов. Там познайомився з майбутньою дружиною Клавдією. Там молоді люди побралися. Там народився найстарший син подружжя Олексій. Але у 1983 році Северенюки прийняли рішення переїхати в Україну і повернулися у Піски-Річицькі, на Батьківщину чоловіка. Тут облаштувалися, у тому ж 1983 році народився середульший син Віталій. А у 1986 році на світ з’явився Володимир. За цей час село для росіянки Клавдії стало рідним.

Перед смертю зателефонував рідним і товаришам, ніби прощаючись: воїн з Волині загинув за Україну після 7 місяців служби

Після закінчення школи і досягнення повноліття хлопець пішов на строкову службу в армію. У 2007 році у віці 21 року поєднав долю з ратнівчанкою Іриною. Працював у Ратному в дорожній службі. У 2008 році у подружжя народився первісток Роман. Невдовзі на роботі відбулося скорочення, тож далі працевлаштувався різноробочим у Ратнівський ліцей № 1. Згодом у Северенюків народилася донечка Катерина. А через кілька років на світ з’явилися двійнята Ліза і Кирилко.

ПІСЛЯ ДТП ПОМЕР СИН

Трохи більше п’яти років тому сім’я Северенюків розпалася. Чоловік і дружина розлучилися. Батьківство над дітьми визнав другий чоловік Ірини. А Володимир повернувся до батьків у Піски-Річицькі. Допомагав батькам по господарству, бо тато уже багато років хворіє важкою недугою. Та з дітьми Володимир постійно спілкувався. Намагався приділити їм увагу на дні народження, на свята, також спілкувався по телефону, особливо зі старшими Романом і Катериною. Діти любили тата, і він усім серцем горнувся до них за будь-якої нагоди.

Минулого року у родині трапилася страшна біда. 23 травня водій автомобіля, який рухався центральною дорогою Ратного неподалік від магазину «Меблі-Сіті», допустив наїзд на 7-річного Кирила, одного з двійнят Северенюків. Лікарі боролися за життя дитини, але врятувати його не вдалося. Через кілька днів хлопчик помер. Важко було змиритися із втратою батькам, дідусям, бабусям і всім рідним, бо він був доброю і світлою дитиною. А надто важко пережила загибель братика сестричка Ліза, з якою ще з утроби матері вони були разом.

МОБІЛІЗУВАЛИ, КОЛИ ЗУПИНЯВ ПОПУТКУ

Війна вплелася у родину Северенюків ще у 2022 році. Клавдія Северенюк розповідає, що 11 березня 2022 року добровольцем у військо пішов найстарший брат Олексій, який із дружиною Раїсою проживає у Пісках-Річицьких. Воював у гарячих точках, отримав важке пораnення в ногу і після оперативного втручання (довелося ставити пластину, щоб зібрати праву ногу докупи) продовжує службу на Ратнівщині у Державній прикордонній службі.

На початку війни рвався в армію і Володимир, але тоді його не взяли за станом здоров’я. Мав проблеми з серцем, високий артеріальний тиск, хворобу печінки. 11 квітня 2025 року повертався додому з Ратного. У Забродах зупиняв попутні авто, щоб доїхати в Піски-Річицькі, а саме тоді по селі їхали представники ТЦК. Вони й зупинилися. Так Володимира мобілізували. Про це він повідомив колишній дружині, бо пам’ятав лише її номер телефону. Ірина зателефонувала до брата Віталія і сповістила йому про це. Після медогляду чоловіка відправили на полігон у Рівне, а через 45 днів – у зону бойових дій.

ВОЮВАВ НА СУМЩИНІ У СКЛАДІ ТАНКОВОЇ БРИГАДИ

Володимир Северенюк став бійцем 17-ї окремої важкої механізованої Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка. Виконував завдання снайпера на Сумщині. Мама розповідає, що часто з розмов із сином розуміла, як там страшно і небезпечно. Мріяв про відпустку. Обіцяв, що прийде у відпустку взимку. Але не судилося.

Клавдія Северенюк каже, що син кілька разів говорив про заміноване поле, що там дуже вузька дорога для проїзду. І так трапилося, що на тому полі й загинув.

- Там два тижні йшов дощ. Усе було в багнюці, - розповідає жінка. – 4 листопада він з побратимами повернувся з позицій. Але сказав, що скоро знову будуть висуватися. 9 листопада подзвонив до мене і попросив: «Мамо, моліться! Зранку нас везуть на завдання!» Чогось тоді я розхвилювалася по-особливому. Встала о 4-й ранку і молилася аж до дев’ятої. Він не дзвонив. Але ми знали, що він кілька днів не буде на зв’язку.

У четвер 13 листопада на обійстя Северенюків приїхали представники місцевої влади і ТЦК зі сповіщенням про те, що Володимир зник безвісти.

- Я тільки побачила їх, і щось ніби в грудях обірвалося. Так їм і сказала: «Напевно, уже нашого Вовчика немає!» Вони почали щось казати, що треба вірити, але материнське серце відчувало… І вже у вівторок 18 листопада приїхали знову, щоб сказати, що загибель підтвердилася.

У ПЕРЕДДЕНЬ ЗАГИБЕЛІ ЗАТЕЛЕФОНУВАВ ДО УСІХ БЛИЗЬКИХ

Лише згодом рідні дізналися, що трапилося у той фатальний день. Екіпаж у складі двох бійців і водія вирушив на завдання через те заміноване поле. Кругом було болото. Їхати було важко. У якусь мить машину занесло і двох хлопців, які сиділи зверху (один з них – наш земляк Володимир), скинуло з автомобіля. На жаль, врятувати їх не вдалося. Вони підірвалися на мінах.

Мама плаче і аналізує, що син, очевидно, щось відчував, бо 9 листопада, у переддень загибелі, зателефонував не тільки їй. Він обдзвонив усіх своїх товаришів, братів, дорогих людей, ніби прощався з ними. А 10 листопада вранці виїхав на завдання, з якого не повернувся.

Пізно ввечері 19 листопада траурний кортеж із тілом загиблого Володимира Северенюка прибув у Піски-Річицькі. У Ратному і селах його зустрічали з прапорами, лампадками, ліхтариками, і те світло символізувало тепло й вогонь людських сердець, який вічно горітиме в пам’ять про захисника. Уже традиційно організували мото- та автосупровід Героя до рідного дому. Серед мотоциклістів був і син Володимира Роман, який їхав у супроводі тата на своєму двоколісному коні з Ратного до будинку бабусі і дідуся, де провів останню земну ніч воїн.

ПРОЩАЛИСЯ З ЗАГИБЛИМ ЗАХИСНИКОМ УСІМ СЕЛОМ

20 листопада відбувся похорон захисника. Попрощатися із Вовчиком (так його усі в селі називали, - авт.) прийшла сила-силенна людей з Пісок-Річицьких, Річиці, Язавнів, Самарів, Березник. На похорон із сезонних заробітків у Польщі приїхав брат Віталій, який з сім’єю мешкає в Березниках. Приїхали і діти Роман, Катерина з мамою Іриною. Тільки молодшу Лізу не взяли, щоб не травмувати її дитячу психіку (вона дуже важко пережила загибель братика).

Чин відспівування новопреставленого воїна Володимира звершили у храмі преподобного Іова Почаївського с. Піски-Річицькі священники Гірниківського благочиння. Коли пролунали постріли останніх у житті Володимира вогневих залпів, здригнулися усі, хто був присутній на кладовищі. Напівглухий звук вильоту патрона змушує мозок реагувати якось незвично. А скільки тих пострілів, вибухів, прильотів почув загиблий за час перебування в зоні бойових дій? Скільки разів йому було страшно за своє життя і життя побратимів? Скільки разів ішов на завдання, як востаннє?

Війна забирає життя українських захисників. І ніби за майже чотири роки повномасштабного вторгнення ми звикли до тих подій, які відбуваються. Але в серці кожного українця є щось таке, що не можна пояснити словами. І боляче від усвідомлення, що фронт, який дедалі глибше заповзає в серце України, тримають звичайні сільські чоловіки. Їм би жити, радіти кожному дню, ростити дітей, обробляти рідну землю...

Кажуть, незамінних людей не буває. На місце Володимира Севернюка в його підрозділ призначать когось іншого. Але його більше там не буде зі щирою посмішкою і добрим серцем. І ніхто не замінить батькам сина, братам – брата, а дітям того, хто дав життя.

Нехай Господь оселить душу загиблого воїна Володимира у своїх райських обителях і дасть сили рідним пережити горе втрати. Пам’ять про нього житиме в серцях рідних, односельчан, усіх, з ким перетиналася життєва дорога. А в історію України його ім’я уже вписане як мужнього 39-річного захисника, який загинув, захищаючи рідну землю.

Марія ЛЯХ

Читайте також: