Напередодні підтвердження про загибель воїна у нього народився перший онук: історія Героя з Волині Віктора Михальчука

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Коли повномасштабна агресія рф охопила нашу країну, Віктор Михайлович разом із сином Михайлом перебував на роботі в Німеччині. Попри всі відмовляння, він одразу все покинув і вирушив в Україну, аби стати до війська. «Не хочу, аби мої діти йшли на війну – сам піду!» – відповів твердо і беззаперечно.

– Він був дуже відважним. Побратими розповідали, що на виконання завдань ішов завжди першим. Вони були молодші, то казав їм: «Ви – мої діти, вам ще треба жити і жити», – з болем згадує його дружина Людмила Олександрівна.

Три роки і три місяці Віктор Михальчук вважався зниклим безвісти. Десять місяців він служив кулеметником у складі 63-ї окремої механізованої бригади, звільняв від окупантів Миколаївщину та Херсонщину. Наприкінці 2022 року потрапив на Донеччину.

Згорьоване серце дружини полеглого воїна в деталях пам’ятає розповіді побратимів про день його загибелі:

– На своє останнє бойове завдання він також пішов першим – разом ще з одним хлопцем. Це була східна околиця Бахмута. На них чекала засада. Побратимові прострелили ноги, Вітя сховався за хатою, а після затишшя спробував його врятувати. Але по них обох почали стріляти – вони впали. Невдовзі на допомогу вирушив командир відділення Максим Зварич із Костополя. У нього поцілив снайпер… Хлопці з дронів спостерігали за ними, бачили, що вони вже всі троє неживі, але забрати їх не змогли…

Тіло Віктора Михальчука повернули в Україну під час репатріації у червні 2025 року. А 19 березня родині повідомили про результати ідентифікації. Згідно з висновком, 48-річний Віктор Михайлович загинув 19 грудня 2022 року в Донецькій області під час стрілецького бою та ворожого артилерійського обстрілу.

Його командира поховали у вересні минулого року в Костополі. На прощання з ним їздила й Людмила Михальчук.

У нашого Героя залишилися двоє синів.

– Їх обох ми назвали на честь дідусів – Михайлом та Олександром, – розповідає дружина, з якою вони разом прожили 27 років. – Старший Михайло служить у ДСНС і живе з дружиною у Підгайцях. Свого первістка, який народився 2 січня цього року, він назвав на честь батька – і той став його повним тезкою: Михальчук Віктор Михайлович. Молодший Олександр ще неодружений, мешкає та працює в Луцьку.

Сват Віктора Михальчука, Яків Підвальний, також на початку війни став до лав ЗСУ й уже чотири роки захищає країну.

Не інакше як людиною з великої літери називають односельці Віктора Михайловича. Він був добрим до всіх – його любили і дорослі, і діти, з якими завжди знаходив спільну мову. Коли приїжджав із заробітків, гостинцями пригощав і сусідських дітей.

Народився він у Четвертні, але родина тривалий час мешкала в Галузії, де його батько Михайло Теофілович був головою колгоспу. Згодом, уже після смерті дружини, він очолив колгосп у Годомичах. Там нині проживає і сестра Героя Ольга Підвальна. Інша сестра – знана коровайниця Наталія Матвіюк – мешкає в Прилісному. А самого Віктора Михальчука в Годомичах по-вуличному називали Вітьою Галузійським.

– Віктор багато де працював: і охоронником у «ПриватБанку» в Колках, і в Маневицькій ВК № 2, і кочегаром у школі в Годомичах, і на будівництві в Луцьку, у Польщі та Німеччині. Мав багато друзів. Коли траурний кортеж із ним їхав у село, то перші машини були вже в Колках, а останні – ще в Ситниці, – розповідає Людмила Олександрівна.

З неймовірним болем каже вона, що колись не могла б у це повірити, та дякує Богові, що тепер у її чоловіка є могила, що його тіло повернулося в Годомичі…

Щира вдячність від усіх нас справжньому Воїну, люблячому чоловікові й батькові та відданому українцю Віктору Михальчуку. Нехай Господь дарує йому вічний спочинок у Царстві Небесному. Від усього серця співчуваємо родині полеглого Героя! 

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• Війна знищила мрію про дім і щастя: спогади про воїна Миколу Кобрина, якого вбив російський дрон
• Через рік після загибелі знайшов спочинок на рідній Волині: спогади про Героя, батька чотирьох дітей
• Воїн, чоловік, батько: історія 59-річного захисника з Волині Віталія Трушевського