«Мріяв побачити світ, мати свій дім, родину і сина»: спогади про 23-річного сапера з Волині Артема Голодюка

«Спокійний, мужній, врівноважений, надійний, - він був прикладом незламної волі, до кінця вірний клятві Україні та честі офіцера Воїн», - так після смерті 23-річного Героя охарактеризували рідним свого командира побратими, з якими він пліч-о-пліч ділив важку солдатську долю.

Артемій народився у Нововолинську. Тато працював у міліції, потім вийшов на пенсію за вислугою років. На час повномасштабного вторгнення працював юристом. Не зміг лишатись осторонь – пішов у військкомат. До липня 2023-го року служив у роті охорони. Потім підписав контракт з однією з військових частин Київщини - продовжує нести службу юристом.

Мама працювала бухгалтером. Нині займається домашнім господарством. Окрім Артемія, у родині Голодюків є також і менша донька Валерія, яка зараз навчається на другому курсі університету в Мукачево.

За словами мами Героя Наталії Василівни, в дитинстві син майже нічим не відрізнявся від своїх ровесників. Так, як і інші хлопчаки його віку, міг іноді трохи й побешкетувати, але ніколи не зробив комусь зла, завжди був чемним і уважним зі старшими, любив дітей і обожнював ходити з татом на полювання.

«Єдине, що його вирізняло, так це те, що Тьома був світлою і дуже доброю дитиною, дуже комунікабельний, завжди всіх старався примирити. Я це кажу не тому, що я його мама. Просто досі не знаю жодної людини, яку б він коли образив, чи сказав погане слово. Завжди усміхнений, привітний і лагідний, - з усіма знаходив спільну мову, будь то хтось дорослий чи мала дитина. Мав багато друзів, які його просто обожнювали. Він умів буди справжнім. Це теж не кожному дано.

Він також любив ходити з батьком на полювання, плавати, стрибати з вишки, пірнати. Аби міг, то й жив би у воді. А ще любив співати в караоке. Несподівано для нас і, напевно, для себе самого, відкрив у собі неймовірний оксамитовий баритон і став співати скрізь і всюди», - розповідає пані Наталія про захоплення сина.

«А інколи був навіть і кумедний. Мені часто згадується, як у дитинстві, коли Тьомі мало виповнитись дев’ять чи то десять років, а народився він на Благовіщення, ми всі, порадившись, купили йому в подарунок велосипед, який був для нього трохи завеликий. Потім вийшли подивитися, як він буде на ньому кататися. Син дуже зрадів, але як не старався осідлати цього «залізного коня», так і не зміг. Тоді кинув велосипед і заявив: «От ніколи не купите мені щось нормальне!», - сміється, продовжуючи згадувати приємні моменти з життя сина мама. 

Хотів бути поліцейським, але війна змінила плани

Спочатку родина Голодюків мешкала в місті, тож до сьомого класу Артемій навчався в школі №2(тепер – ліцей), а потім його тато Тимур Григорович отримав квартиру на 6-му мікрорайоні, де поряд з їхнім будинком була єдина серед навчальних закладів міста школа з басейном. Тьома дуже цьому зрадів, адже найулюбленіше його хобі – плавання.

Провчившись там два роки, Артемій вступив до правознавчого ліцею з посиленою фізичною підготовкою Луцької міської ради. На той час на сході України вже точилася жорстока боротьба за незалежність та існування держави, як такої. Тож після закінчення ліцею юнак вирішив стати офіцером, подавши документи у Львівську національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, яку закінчив у червні 2020-го року.

«Спочатку він, як і батько, дійсно планував стати поліцейським, але в 2014 році на сході розгорілося полум’я війни. В місті почали хоронити Героїв, які віддали за волю України найдорожче – своє життя. І я думаю, що саме це вплинуло на його рішення стати військовим», - зазначає Наталія Василівна.

По закінченню академії молодого лейтенанта Артемія Голодюка направили командиром інженерно-саперного взводу у 128-му окремо гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, яка в той час була на доукомплектуванні в Мукачево, втративши в боях на Донбасі на початок березня 2020 року 198 бійців. А вже у квітні 2021 року взвод Артемія передислокували разом із бригадою під Маріуполь.

Сюрприз для мами

«Пригадую, як у вересня 2021-го року, влаштували проти мене «змову». Першого вересня Валерія, яка тоді пішла в 11-й клас, сказала: «Мамо, а давай ми щось спечемо і організуємо свято». Мовляв, відзначимо початок нового навчального року.

Чоловік теж повідомив, ніби йому терміново треба бути у справах у Львові. Тому, зателефонувавши до нього, я запитала – де він? Адже хотілося, щоб повечеряли всі разом. Він сказав, що вже їде. А о 17-ій годині відчиняються двері і заходить чоловік, а за ним, заховавшись за букетом квітів, усміхаючись, син, який приїхав у відпустку… Виявляється, що і Валерія, і чоловік про це знали, а мені вирішили зробити приємний сюрприз. Тьомка любив робити такі сюрпризи», - згадує жінка.

Під Маріуполем бригада Артема воювала майже дев’ять місяців. Перед Новим роком відбулась ротація, і Артем знову приїхав додому на декілька днів, отримавши можливість зустріти новорічні свята з найріднішими людьми.

В кінці січня 2022-го року командира інженерно-саперного взводу, разом з іншими добровольцями, які виявили бажання записатись у роту швидкого реагування, перекинули на Житомирщину. 22 лютого Артемій зателефонував і сказав, що їх знову переміщають, але поки невідомо куди. Як виявилось, це був Запорізький напрямок.

«Там у кінці травня під час сильного ворожого артобстрілу Тьома отримав контузію. Можна сказати, що відбувся переляком. Підлікувавшись трохи в госпіталі, він знову повернувся на передову. У боях на Запоріжжі Артемій отримав звання старшого лейтенанта. Указом президента від 26 травня 2022 року був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». У вересні його поранило вдруге -  у стопі застряв осколок мінометної міни, дивом не зачепило кістку.  Цього разу він пролежав у госпіталі трохи довше», - згадує мама Героя.

«Робота сапера – найкраща у світі»

Після госпіталю Артем повернувся на фронт, його батальйон на той час був по інший бік Дніпра – на Херсонщині. В середині жовтня отримав можливість востаннє побачитися з рідними, приїхавши додому на 10 днів у відпустку. Розповідав рідним про свою службу, про своїх хлопців. Цінував свій підрозділ і боляче переживав втрати.

Жартував, що сапер помиляється лише двічі. Першого разу – коли обирає професію. При цьому любив свою справу, яка потребувала найбільшої уваги, терпіння, виваженості, бо, за його словами, сапери-це військо переднього краю. Юнак був переконаний, що вся українська територія, яку тимчасово топчуть чоботи російських нелюдів, найближчим часом буде звільнена.

Старший лейтенант Артемій Голодюк із позивним «Марамус» загинув 12 листопада 2022 року біля села Чарівне, що на Херсонщині, розміновуючи територію після її звільнення від російської орди. Це була міна-паста. Про смерть сина батьки дізналися з допису у Фейсбуці вранці 13 листопада. Цього ж дня це підтвердив  і побратим та товариш з його підрозділу Тарас. Офіційне сповіщення батьки отримали 14 листопада 2022-го року.

Мріяв подорожувати і народити сина, але мрію вбила війна

Найстрашніше для кожної матері хоронити власну дитину, якій би ще жити й жити. З цим неможливо змиритися. За менше, ніж місяць, мине рік, як загинув Артем, а Наталії Василівні й досі не віриться, що він уже ніколи не переступить рідний поріг. 

«Казав, як закінчиться війна, поїде з друзями машиною подорожувати. За тиждень, мовляв, пів світу можна об’їхати. А ще Тьома дуже хотів зустріти справжнє кохання, одружитися, збудувати власний дім і народити сина…Та все перекреслила клята війна. Він не любив фотографуватися зі зброєю, як інші хлопці. Хотів, аби його діти передивляючись фото, бачили не зброю, а лише його. Одружені хлопці, що поклали свої голови на війні встигли хоч діток по собі залишити, а нам не судилося отримати від сина такий дарунок…», - ледь стримує сльози згорьована мати.

«Наш син був мужнім і дуже сміливим. Не відсиджувався. Всім допомагав – чи то йшлося про допомогу з евакуацією, чи то про пошук загиблих, чи про вихід на ворожу територію. Він був справжнім. Саме таким і має бути мужчина і Воїн. Ми виростили гідну людину, і ми дуже ним пишаємось. Завжди пишались», - додає жінка.

Валентина Савчук

Читайте також: 

• Після обстрілів мучили кошмари і стреси: переселенка з Сєверодонецька на Волині самотужки ставить на ноги п’ятьох дітей
• Двічі після поранень повертався у стрій. Третє стало смертельним. Історія 23-річного Героя з Волині
• Сказав побратиму «Йдемо вперед, не зупиняємось!», а через кілька секунд героїчно загинув: історія молодого захисника з Волині