«На фронті хороша погода — коли дощ ллє як із відра»: історія прикордонника з Волині, який 21 рік служить Україні
Понад 20 років у формі, бойовий досвід ще з 2014-го та нова реальність війни. За плечима Романа - 21 рік служби та війна на Луганщині і Харківщині. Сьогодні він продовжує службу у відділі прикордонної служби «Нісмичі», а найбільше чекає на день, коли всі військовослужбовці зможуть повернутися додому.
Історію воїна розповіли у Держприкордонслужбі.
Роман родом із Волині. Стати прикордонником мріяв ще з дитинства. У 2004 році закінчив Володимир-Волинський сільськогосподарський технікум, де здобув спеціальність з електрифікації та автоматизації сільського господарства. Після цього пройшов строкову службу на Житомирщині.
У грудні 2005 року, одразу після демобілізації, приєднався до лав Державної прикордонної служби України. Відтоді його професійний шлях нерозривно пов’язаний із 7 прикордонним Карпатським загоном.
Перший бойовий досвід Роман отримав у 2014 році на Луганщині. Тоді, з червня по серпень, разом із побратимами виконував завдання з охорони державного кордону та протидії можливим проривам ворога.
«Тоді був один масований обстріл по нас, але, дякувати Богу, ніхто не постраждав. Горів трохи ліс там, де ми жили, - ми його спільними зусиллями загасили і продовжували свою роботу далі», - пригадує Роман.
У січні 2026 року Роман у складі прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал» 7 прикордонного Карпатського загону вирушив на Харківщину. До липня виконував там бойові завдання.
«У 2014 році таке слово, як «дрон», напевно, ще ніхто не знав, а сьогодні ти не можеш сховатися ні вдень, ні вночі - дрон летить завжди. Єдиний плюс, коли його немає - це погана погода. У цивільному житті хороша погода - це коли світить сонце, а на фронті - коли «ллє дощ як із відра», - розповідає прикордонник.
На Харківщині Роман працював техніком-водієм. Забезпечував логістику - доставляв особовий склад, пальне, провізію, майно та посилки на передові позиції. Однією з найбільших загроз для транспорту залишалися ворожі безпілотники.
«Для ворожих дронів машина чи логістика - важливіша ціль, ніж одна людина. З потеплінням батареї почали тримати довше, ворог модернізував дрони, і FPV вже залітали глибоко в тил - на 20-30 кілометрів від «нуля» - та били наші машини. Ми шукали місця, де ховати техніку, маскували сітками, рили капоніри й застеляли їх колодами через болото. Було багато нелегкої роботи, але зі своїми завданнями ми справлялися», - пригадує Роман.
Восени 2026 року Роман повернувся до служби у відділі прикордонної служби «Нісмичі». Удома на нього чекають дружина та дві доньки - найближчі люди, заради яких хочеться якнайшвидше повернутися додому.
За плечима Романа - 21 рік календарної вислуги. Попереду - служба, родина і найбільше бажання, яке сьогодні об’єднує українців.
«Стільки років пройденого шляху - вже 21 рік вислуги. Думаю, дослужимо до заслуженого відпочинку. Але насамперед хотілося б, щоб закінчилася війна і всі повернулися додому», - розповідає Роман.
Читайте також:
- «Усі думали, що я загинув»: поранений прикордонник із Волині провів ніч під деревом, ховаючись від ворожих дронів
- «Життя варте того, щоб знову жити»: історія волинянина, який провів 50 місяців у російському полоні
- Вранці написав мамі, що все добре, а ввечері родині повідомили про зникнення: історія полеглого Героя з Волині
Будь в курсі усіх новин
