«На таких людях тримається фронт»: історія полеглого Героя з Волині Сергія Мельника

На гостину в той день завжди збиралась вся дружня велика родина – батьки пані Тетяни виростили восьмеро дітей, двох братів та двох сестер мав її чоловік, пише видання «Нова доба». 

Сергій Мельник народився та виріс у Куликовичах, в одинадцять років залишився без батька. Разом із братами рано навчився господарювати на землі. Косити і орати його вчила бабуся, солдатська вдова.

Закінчив Луцьке ВПУ № 2, пройшов строкову службу. Свою долю знайшов у рідному селі. Тут працював завгоспом у школі, згодом на пилорамі, час від часу виїжджав на заробітки. Був церковним старостою. Підростали діти – двоє старших синів і така довгоочікувана донечка Даша, нині десятикласниця. Це захищати їх, свою сім’ю, без роздумів у перші ж дні війни вирушив Сергій.

– Недовгий час чоловік був на кордоні із Білоруссю, 4 квітня вже вирушив у Миколаїв, а через п’ять днів був на «нулю», – болісно вертається у минуле пані Тетяна. – Всією родиною ми взялись допомагати його відділенню. Купували рації, біноклі, генератори, тепловізори.

Потім була Херсонщина. Пам’ятаю, як по відеозв’язку бачила пшеничні поля, що зеленіли весною. Раділа: «Буде хліб!». А влітку херсонські ниви горіли в пожежах від вибухів. Дуже переживала, коли дізналась, що Сергій отримав поранення, його контузило. Після госпіталю – знову на передову.

Брав участь в боях за Бахмут – безперервні атаки рашистів, болючі втрати бойових побратимів. Не злічити безсонних ночей дружини, ревних молитов, важкого очікування звісточки «живий!» На День Тетяни, 25 січня, їх вивели із Бахмута. А у лютому всі рідні раділи його відпустці – в колі великої родини захисник відсвяткував 50-річчя. Та не було і дня, щоб не згадував побратимів: «Мене там чекають».

Він був на найважчих позиціях, міг скоригувати вогонь, його цінували за надійність, товариськість, працелюбство. Перець, такий позивний мав Сергій, по-господарському облаштовував бліндажі, заготовлював дрова, міг насмажити для своїх хлопців дерунів. По-батьківськи настановлював молодих піхотинців: «Окопуватись треба добряче, від цього залежить ваше життя».

Крайні місяці – виснажливі бої на Лиманському напрямку.

– Якось Сергій не втримався і в розмові сказав: «Я думав, що страшнішого за Бахмут бути не може, та, як виявилось, це не так…» – каже пані Тетяна. – Хоча, звісно, про труднощі він майже не розповідав. Дзвонив мені при першій же нагоді. Вчив господарювати – що де посіяти і посадити, коли врожай збирати. Цікавився усім, просив: «Покажи по відео як зерно зійшло, вишли фото скільки картоплі накопали». Я розуміла, як він заскучив за селянською мирною працею. Вродив щедро садок, який посадив, я цьогоріч йому із кожного дерева яблука посилкою надіслала. А деколи в розмові Сергій міг сказати: «Включи відеокамеру, я тобі квіти подарую». В руках – тюльпани, троянди…

Позиції на Луганщині Сергієвий підрозділ утримував у лісових масивах. Їх “накривала” авіація та артилерія, і рятувати хлопців з-під завалів вирушав Сергій – як мисливець він добре орієнтувався у лісі. Накладав турнікети, перев’язував і тягнучи пораненого, який стогнав від болю, просив: «Ти тільки не кричи. У тебе діти є? Є і у мене, нам треба до них живими повернутися…».

Та не судилося. Одна із волонтерок, Наталія Пасічник, написала у дописі: «Найстрашніша Покрова для родини Мельників і мій особистий біль. Від вранішнього смс: «Наташа, в нас горе – Сергій загинув» потемніло в очах… Твої слова при нашій останній зустрічі «пообіцяй, коли я загину – знайдеш і привезеш мене додому» просто врізались в пам’ять і не виходять з голови! Ти не сказав «якщо», ти сказав «коли»… Ти це відчував? Ти нащо так казав? І хіба ми домовились, що так буде? Ти всі життєві плани виконав? Я зустріну тебе обов’язково! Разом з твоєю мамою, дружиною, дітьми, сестрами і братами, родиною».

– Сергій майже ніколи не казав: «Мене можуть вбити», – крізь сльози говорить дружина. – Ми разом мріяли як закінчиться війна, планували майбутнє. Я казала за реабілітацію, та він лише посміхався: «Навіщо мені психолог. От заведу моторний човен, насаджу дітей – і по Стиру. Оце найкраща реабілітація». Він дуже любив дітей, та ось внуків вже не дочекається. Не отримають діти й батьківського благословення на шлюб. Я ще не знаю як нам, як мені без нього бути. Клята війна. Він так любив життя, насолоджувався кожною хвилиною. Йому все вдавалось, за що б не брався, він все робив з любов’ю.

Вже після смерті Сергія Мельника один із племінників написав такий текст: «На таких людях тримається фронт. Збудувати бліндаж, посадити город біля позицій, наловити в сусідському ставку риби на все відділення. Викопати кілометри траншей і окопів під вогнем артилерії та авіації в херсонських полях і лісах Донеччини та Луганщини – важка робота піхоти. Сергій Мельник, Перець – на щиті. Дякую за чин! Якщо десь є світи, де можна просто плавати на чайці річкою, рибалити, то він зараз повинен бути там…».

Вічна слава та пам’ять Герою! Найщиріші співчуття родині загиблого.

Олена БИЧКОВА

Читайте також: 

• Захисник «Азовсталі» з Луцька повів доньку у перший клас. 
• До останньої миті боровся за життя інших: історія прикордонника Юрія Франка з Волині
• «Тата Боженька забрав… Він став Янголом»: історія бійця з Волині Віталія Сорочука