«Тата Боженька забрав… Він став Янголом»: історія бійця з Волині Віталія Сорочука

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Як розповіла староста села Майдан-Липненський Валентина Мельник, Віталій народився в працелюбній родині Олександра Даниловича та Валентини Адамівни Сорочуків. Мав двох старших братів та сестру. Змалку всі діти були привчені до сільської роботи й допомагали батькам по господарству.

Після школи хлопець навчався в Маневицькому професійному ліцеї на столяра. Однак мав хист до техніки й у подальшому, не маючи ніяких наставників, уміло міг поремонтувати будь-який мотоцикл чи автомобіль. За характером був добряком, охоче відгукувався про допомогу.

У 2019 році Віталій Сорочук одружився із уродженкою сусіднього села Світланою.

– Познайомились із ним випадково. Якось я з великими клунками приїхала до свого села Липне. Віталій стояв біля магазину й запропонував підвезти мене мотоциклом додому. Я погодилась. Так і зав’язалися наші відносини, – розповідає дружина померлого Захисника пані Світлана.

Після одруження стали жити у батьків Віталія в Майдані-Липненському. У подружжя народилося двійко синочків – Андрій та Дмитро. Чоловік, аби заробити кошти на проживання, їздив на заробітки до Польщі, де трудився на навантажувачі. Невдовзі через хворобу померла мати Віталія і вони проживали з його батьком.

– Він отримав повістку в 2023 році. Розумів, що це необхідно і що йде захищати свій дім, родину, дружину та синів. І гідно виконував усі поставлені завдання, – продовжує Світлана Сорочук. – Часто телефонував. Цікавився дітьми та сільськими новинами. Розповідав про солдатське життя-буття. А було несолодко. Довелося йому виносити з позицій тіло свого загиблого побратима Сергія з Донецької області, з яким з’їли не один пуд солі. Разом із ним тримали оборону в люті морози взимку, а ще якось тиждень пліч-о-пліч сиділи у болоті, де були позиції, й тоді мало не повідморожували ноги. Служив чоловік у 48-ій окремій механізованій бригаді артилеристом.

Воював Віталій спершу на Запорізькому напрямку, потім на Донецькому, де в лютому цього року отримав контузію, поранення обох ніг. Проявляючи стальну волю й характер, самотужки на руках дістався своїх побратимів. Ноги лікарі врятували, але не всі осколки повиймали. Лікування проходив з лютого 2024 року, коли його вивели з бойових позицій, спочатку на Запоріжжі, потім в м. Умань, згодом проходив реабілітацію вдома.

– Віталій був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Спільно з ним будували плани на життя. Коли приїхав додому на реабілітацію, то старший син від нього практично не відходив, – згадує жінка. – Але останнім часом у Віталія часто сильно боліла голова, з носа йшла кров. Не міг спати ночами через те, що «крутили» ноги.

Коли у чоловіка почав раптово падати тиск, рідні викликали «швидку». Однак медики Луцької лікарні не змогли його врятувати і серце Воїна зупинилось 26 червня.

– Менший син Дмитро ще не розуміє, що батька немає, а старший на рік Андрій якось мені сказав: «Тата Боженька забрав… Він став Янголом… Мамо, я скучаю за татом… Поїхали до нього», – зі смутком у голосі каже вдова.

В рідному селі, 27 червня, зустріли Українського Захисника навколішки з устеленою квітами дорогою, а наступного дня велелюдною громадою провели в останню земну дорогу до місця Вічного спочинку. Відспівали мужнього Оборонця у місцевому храмі Рівноапостольної княгині Ольги.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• «Шансів вижити у воїна не залишалось, тож викликав вогонь на себе»: спогади про волинського Героя, який провоював лише три дні
• Мріяв про трактор і весілля: історія загиблого на війні Героя Мар’яна Бабарики з Волині
• Чекав на народження у травні онука: війна забрала життя Героя з Волині, батька трьох дітей Анатолія Пивоварчука