Навіки 30 і 38: на Волині в останню путь провели молодих Героїв, життя яких забрала війна

Про це повідомили у Ковельській міській раді. 

Міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди розповів про кожного з Героїв, висловив глибокі співчуття рідним і закликав берегти пам'ять про кожного з них.

Ігор Ляшко народився 1 січня 1994 року в Ковелі. Його дитинство було сповнене випробувань — він рано залишився без батьківської турботи. Деякий час хлопця виховувала тітка. Коли її не стало, Ігор опинився у Люблинецькій школі-інтернаті, де провів усі 11 класів.

Захоплювався спортом, зокрема футболом, активно брав участь у змаганнях. Після школи вступив на географічний факультет Волинського національного університету імені Лесі Українки, але з часом залишив навчання і почав працювати на будівництві.

Ще в дитинстві, в інтернаті, Ігор познайомився з Яною — дівчиною, яка, як і він, залишилася без опіки рідних. Доля звела їх знову вже у дорослому житті. Попри те, що шлюб вони не зареєстрували, стали справжньою родиною. У 2021 році в них народився син Єгор, який був найбільшою втіхою Ігоря.

У серпні 2024 року наш земляк був мобілізований до лав ЗСУ. Розпочались важкі фронтові реалії, непрості випробування... Тож не раз говорив Яні:

«Молись за мене, бо не знаю, чи повернуся…». Востаннє вони говорили 16 жовтня 2024 року. Через кілька днів — 19 жовтня — під час виконання бойового завдання Ігор зник безвісти.

Дев’ять місяців рідні чекали бодай якоїсь звістки. На жаль, результати ДНК-експертизи принесли страшну правду: оператор відділення безпілотних наземних комплексів вогневої підтримки взводу в/ч А4862, солдат Ігор Ляшко загинув поблизу села Цукурине на Донеччині. Йому було лише 30 років…

Олексій Кравчук народився 16 квітня 1987 року у Ковелі. Навчався у школі №13, вищу освіту здобув у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука в Рівному за спеціальністю «Фінанси». Там і зустрів свою майбутню дружину Тетяну.

Після вишу проходив строкову службу у військах зв’язку, а з 2010 по 2017 рік працював у Ковельському центрі зайнятості. Згодом — далекобійником. Часто був у роз’їздах, але кожну вільну хвилину присвячував родині.

У 2011 році Олексій і Тетяна одружилися. Виховували двох синів — Іллю і Тимофія. Діти були неймовірною радістю та гордістю свого татуся. Разом вони грали у футбол і баскетбол, каталися на велосипедах, ходили на риболовлю. Звичайне родинне життя, сповнене приємних турбот та щасливих моментів. Олексій був чудовим татом, найкращим чоловіком для Тетяни, турботливим сином для батьків.

У березні 2023 року він добровільно став на захист своєї країни. Служив на передовій, пройшов шлях від солдата до старшого лейтенанта. Його життєве гасло — «Рабів до раю не пускають» — було не просто словами, а глибоким переконанням.

Справжній, вольовий, офіцер з великої літери, який показував приклад своїм підлеглим. За мужність і відвагу був нагороджений: відзнакою Міністра оборони України «Лицарський Хрест», медаллю «За поранення».

Поранення Олексій отримував неодноразово, мав контузії, у руці була металева пластина. Війна підірвала його здоров’я, але він тримався. Лише півтора тижня тому був у Ковелі — відвідав рідних та знову вирушив на фронт.

16 липня Олексію вручили ще одну нагороду — орден «За мужність» ІІІ ступеня.

Цього ж дня він пішов на передові позиції. 18 липня, під час бою в районі населеного пункту Рижівка на Сумщині, старший лейтенант, командир стрілецького взводу стрілецької роти в/ч А7391 Олексій Кравчук отримав поранення, несумісні з життям. Йому було 38 років…

В Олексія Кравчука залишилися дружина, двоє синів, батьки, сестра.

Двоє мужніх, сильних, світлих чоловіків. Двоє Героїв. Їхні імена назавжди залишаться в історії Ковельської громади й у серцях ковельчан.

Поховали воїнів на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родинами загиблих! Вічна шана і слава Героям!