Не завів онучку до школи, бо загинув у бою: спогади про Героя з Волині Віктора Пасіку

 49-річний прапорщик прикордонних військ став у стрій Збройних сил України 17 червня 2022 року. Після двотижневої військової підготовки він поповнив лави третього батальйону восьмої роти 14-ої ОМБр і невідкладно вирушив виконувати бойові завдання у бахмутському напрямку, - пише газета Полісся.

«Віктор загинув смертю хоробрих у першому бою, прикриваючи собою молодших побратимів», - пізніше скажуть його товариші по службі.

Але перед тим, як почути ці болючі слова про втрату близької людини, родина Пасіків розшукуватиме свого самовідданого героя серед живих і мертвих ще досить довгий час.

Від 6 липня Віктор Пасік значився у списках зниклих безвісти. Однак десь глибоко в серцях його рідних жевріла іскра надії, що дорогий чоловік, люблячий татусь, турботливий дідусь повернеться живим…

- Віктор занадто перейнявся війною. Уже наступного дня від її початку пішов до старости, закликаючи активізуватися, — усе до дрібниць згадує дружина загиблого Любов Іванівна. — Він міг обороняти нас, будучи зовсім близько на північних рубежах, але нестримно линув у саме жерло війни. За два дні до загибелі Віктор вийшов на зв’язок востаннє. Відтоді минули довгі місяці виснажливих пошуків бодай якоїсь інформації про перебування чоловіка. Завдячуючи небайдужим волонтерам, ситуація зрушилась з мертвої точки. Спочатку в морзі на Дніпропетровщині вдалося відшукати берці із викарбуваним прізвищем. Далі для ідентифікації тіла мої діти здавали аналізи ДНК і щоразу в душі просили Господа “аби лише не співпало і тато був живий”. Зрештою тіло нашого захисника вдалося відшукати на Дніпропетровщині. Могилу із написом на хресті “невідомий воїн” ідентифікували на алеї Краснопільського цвинтаря, де поховані тимчасово невстановлені загиблі в російсько-українській війні. Під час артилерійського обстрілу Віктор поліг 6 липня поблизу села Берестове на Донеччині, — розповіла Любов Іванівна.

До останнього не вірила про загибель улюбленого дідуся і онучка Вікторія, яку нарекли на його честь. Між собою вони були друзями нерозлийвода. Шестирічна дівчинка щиро вірила в його обіцянку, що, повернувшись із перемогою, дідусь Віктор заведе її першого вересня до школи. Втім, на жаль, не судилося, бо, захищаючи її спокій, боровся до загину.Тіло Героя хочуть доставити на рідну землю і тут поховати.

Леся МІНІБАЄВА