«Немає нічого неможливого»: чемпіонка світу Ольга Пелих

Відомим є вислів: «Золоті медалі зроблені не з золота. Вони зроблені з поту, рішучості і рідкісного сплаву, який називається силою волі». Про шлях до визнання світового рівня, труднощі та кропітку працю над собою журналістам ВСН розповіла майстриня спорту міжнародного класу з пауерліфтингу WPC та WPA, чемпіонка та рекордсменка України, Європи та світу в становій тязі, діюча кросфіт-атлетка забігів з перешкодами «Race nation», «Дика гонка» та «Spartan», переможниця та призерка всеукраїнських та всесвітніх змагань Ольга Пелих.

- Чи пам'ятаєте момент, коли вирішили пов'язати своє життя зі спортом? 

- Спортом я захоплювалася з самого дитинства. Я народилася та виросла у селі Вельбівно Рівненської області, а мої друзі любили грати у футбол і я завжди грала разом з ними. Мені настільки полюбився цей вид спорту, що вже з 6 класу мене забрали у Костопільський ліцей-інтернат спортивного профілю. А згодом запропонували увійти у збірну України з футболу.

- Тоді й розпочався шлях у великий спорт?

- Ні, я повернулася додому, хоча моя тренерка була категорично проти, адже я подавала великі надії. Справа у тому, що я постійно переживала за маму, яка лишилася з братом сама. Я знала, що їй було важко, адже нас вона ростила одна, без батька. Тож на той момент я обрала допомагати мамі та знову пішла до школи у рідному селі. Проте мене вже знали як футболістку та запрошували грати за різні регіональні команди, я їздила, грала.

- Де вирішили навчатися після закінчення школи?

- Я дуже хотіла вступати до естрадно-циркового училища, але для цього не вистачало фінансів. Та й підготовка потрібна була більш професійна, а на той момент ми займалися як могли - розтяжка, силові навантаження - все за допомогою підручної атрибутики, адже в селі такого роду секцій не було. Тому я вирішила вступати у коледж у місті Дубно, на народну хореографію. Мені сподобалося пізнавати себе через танець, працювати над жіночністю, пластикою, я отримувала від цього величезне задоволення. До цього моменту я більше характеризувала себе як «пацанка».

Навчаючись у коледжі, я працювала в Дубенський виховній колонії. Така робота тривала 5 років і також наклала певний відбиток на мою особистість. З підопічними ми тренувалися, готувалися до фестивалю «Червона калина». У нас були дружні стосунки, проте коли це було необхідно - я проявляла строгість. Не скажу, що було легко там працювати, в психологічному плані, але той досвід зіграв свою роль також. 

- Чи не покинули у цей період футбол?

- Ні, я й у Дубно грала, спорт постійно був у моєму житті. Потім я вступила до університету імені Лесі України у Луцьку, також на хореографічний, аби отримати вищу освіту.

- З якими труднощами довелося зіштовхнутися на шляху до великого спорту?

- Я мала проблему зайвої ваги, постійно боролася з цим різними методами, але розуміла, що це можна врегулювати лише комплексно, а починати потрібно з харчування.

- Відколи з'явилася проблема зайвої ваги?

- Змалку, така була моя реакція на стреси, проблеми - я їх заїдала. Кожен переживає негаразди по-різному, є люди, яким шматок в горло не лізе, у мене ж навпаки. Не вміла формувати тарілку здорового харчування, та і цьому ніде не вчили. Паралельно з навчанням на народній хореографії в університеті я займалася черлідерством, тож питання з вагою стало категоричним і я вирішила заглибитися у вивчення правильного харчування та пішла на спеціалізоване навчання. В той самий час я пішла в тренажерний зал.

- Як відбулося ваше знайомство з тренажерним залом?

- До цього моменту я навіть штанги в руках не тримала. Перший рік з займалася сама, адже для занять з хорошим тренером потрібні були немалі кошти. Тож я пішла працювати на нічну роботу, ще паралельно навчаючись в університеті, адже мала стимул оплачувати особисті тренування. Дійсно, витрачала на тренування всі свої заощадження, але я розуміла, що вкладаю їх в себе, в свій розвиток.

- Коли побачили перші успіхи, вирішили не зупинятися?

- Мої успіхи побачив мій тренер. Я схудла та почала посилено готуватися, а згодом і виступати у вправі «станова тяга». Наразі я чемпіонка світу та майстер спорту міжнародного класу по становій тязі. Проте мені стало нецікаво працювати лише в цьому напрямку, я прагнула бути універсальною, використовувати гімнастичні елементи тощо. Тому я почала поєднувати з бігом, кросфітом, почалися виступи на забігах, зокрема «Race nation» та «Spartan», участь у чемпіонатах світу. 

- Беручи участь у змаганнях, які країни відвідували?

- По становій тязі - дуже багато країн, і Фінляндія, і Франція, і Португалія. Також у минулому році я їздила змагатися по кросфіту у Малагу (Іспанію), зайняла там друге місце. Це були дуже круті змагання, різні локації та атрибути.

Брала участь у забігах з перешкодами на чемпіонаті світу в Греції. Вони проходили три дні, кожного дня - певна дистанція з певною кількістю перешкод. Там я посіла друге місце і вийшла на рівень абсолютної першості, що проходив у Дубаї. Дистанція була 21 кілометр по пустелі і 30 перешкод, а учасників - близько 30 з усього світу. Це, мабуть, були одні з моїх найважчих змагань. Після 15 кілометра було враження, що починаються галюцинації, але я розуміла - треба бігти. Коли я перетнула цю відстань, мене охопили сильні емоції, я почала плакати. Мій результат - перше місце, але їхала я туди не заради цього. Звісно, я пишалася собою, але головне для мене були не регалії, а емоції, досвід.

- Чи були у вас травми? 

- Ні, не було. Я займаюся в задоволення собі і завжди обираю в першу чергу здоров'я. Коли виконую вправи, я дуже сконцентрована на собі, на своїх відчуттях, і постійно це кажу своїм підопічним: під час тренування думки повинні бути зосереджені тільки на тренуванні. Велику роль відіграє самодисципліна, режим. Особисто я маю шість тренувань на тиждень, а кожного вівторка, незалежно від погодніх умов, я купаюся в нашій річці Стир. Це я перейняла у свого вітчима, він з'явився в маминому житті, коли я вже була повнолітня, я безмежно за неї рада, адже головним моїм стимулом було завжди, щоб мама була щасливою. Я дуже багато працюю, аби вона мною пишалася. 

- Хто є вашим натхненником? Людиною, що надихає на нові здобутки?

- Основна людина, яка надихає мене та безмежно вірить у мої сили - це мій тренер та за сумісництвом мій чоловік. У нас підростає син, який також радіє моїм перемогам. 

- Що можете побажати початківцям?

- Якщо людина має ціль - немає нічого неможливого. Потрібно поставити для себе мету і працювати, йти до неї, бути терплячим. Потрібно вчитися працювати зі своїми емоціями. У заняттях з тренером немалу роль відіграє взаєморозуміння, потрібно дійсно бути на одній хвилі. Але результат є тоді, коли підхід - комплексний: харчування, режим дня, фізичні навантаження та загалом спосіб життя.

Читайте також:

• З нацзбірної до Нацгвардії: інтерв'ю з відомим ексфутболістом «Волині»
• Спортсменка з Волині їздила в Грецію на тренувальні збори з тхеквондо
• Протезування і реабілітація: волинянка у Польщі допомагає постраждалим від війни українцям