Військовий з ампутацією

39-річний Євген Сивопляс родом із Чернігова. До війська пішов із перших днів повномасштабної війни. Боєць у лютому 2024 року отримав травматичну ампутацію правої ноги під Авдіївкою. Після чого перебуває на лікуванні у Луцьку.

До повномасштабної війни, розповів Євген, він працював оператором плазменної різки на підприємстві, що виготовляє спортивні тренажери, - пише Суспільне.

Війна його застала на роботі у нічну зміну. Пригадує, що в перший же день російські війська просувалися Чернігівською областю.

«25-го лютого я все більше усвідомлював, що треба ставати на захист міста, і 26-го вранці я обдурив дружину — сказав, що пішов в магазин, а сам пішов до військкомату і став в чергу. Того ж дня ввечері я вже був у протитанковому розрахунку», — пригадує військовослужбовець.

У перші дні повномасштабного вторгнення, завдання групи, до якої увійшов Євген, було обороняти одну вулицю Чернігова. При зустрічі з російськими військовослужбовцями — вражати їх з протитанкових гранатометів.

Влітку 2022, пригадує боєць, він зрозумів, що хоче бути корисним саме в бою і подав заявку в рекрутинговий центр 3-ї окремої штурмової бригади, де з листопада продовжив службу.

«Обдурив дружину, що пішов в магазин»: боєць з ампутацією, який лікується в Луцьку, про війну та толерантність

Під час виконання бойових обов'язків штурмовик тричі отримував поранення. У лютому 2024 року в Авдіївці Донецької області отримав травматичну ампутацію правої ноги.

«Я йшов зустрічати резерви, а вони не могли підійти, бо працювала активна ворожа артилерія. Я зробив крок правою ногою, переніс центр тіла, і вже нікуди було ступати. Я взагалі не чув ніякого звуку. Є фраза: коли міна летить в тебе, то її не чутно. Так і справді відбулося», — сказав штурмовик.

«Були відчуття ніби я прокажений»

Після отриманого поранення Євгена евакуювали до Дніпра, а через кілька днів до Луцька. Зі слів чоловіка, коли він вперше виїхав на прогулянку у Луцьку, то був вражений як на нього реагують цивільні.

«Вони відвертали обличчя, опускали очі, погляд був наче скляний. Такі відчуття були, що наче я потвора чи прокажений, щось погане зі мною, суспільство мене не сприймає. Зрозумів, що так не має бути, що треба це змінювати й в мене народилася оця ідея», — розповів Євген Сивопляс.

Після цього, каже військовослужбовець, вирішив зняти відеоролик із порадами того, як себе поводити цивільним, якщо вони зустрінуться із такими як він пораненими бійцями. Відео розмістив у себе на сторінці у соцмережі.

Порада Євгена: не опускати очі, а навпаки при зустрічі подивитися зустрітися поглядом. Якщо є зоровий контакт, то прикласти руку до серця.

«Можна посміхнутися, можна зробити легенький кивочок. Підходити й обіймати не потрібно — це вже буде зайве», — каже боєць.

Також, втративши ногу, розповідає Євген, зрозумів, наскільки важлива допомога в побуті. Каже, що зайшов до одного із луцьких супермаркетів і побачив, що нести кошик із вагою — це велика складність.

Говорить, що йому було б дуже доречно, щоб працівники супермаркету чи інші покупці запропонували допомогу, але цього не відбулося.

«Я йшов до каси, викладав продукти й повертався до залу і так було тричі, щоб я міг собі скупитися. Бо коли вага кошика була десь 2 кілограми, то його тримати й тримати милицю було неможливо», — розповів Євген.

Щоб привернути увагу цивільних до цієї теми окрім знімання відеороликів Євген Сивопляс вже тричі виходив на вулицю Лесі Українки із плакатами з написами «Поклади руку на серце і посміхнись» та «Не відвертай обличчя, я не чудовисько».

З його слів, багато перехожих підходили й обіймали його або проходили повз і клали руку на серце. Школярка Віолета розповіла, що давно мріяла подякувати військовому за захист і тому зраділа, коли побачила Євгена із плакатом.

«Це військовий, я знаю, що він нас захищав, щоб ми могли жити й тут гуляти, робити все, що ми хочемо», — сказала дівчинка.

Окрім акцій в центрі Луцька Євген Сивопляс ініціює зустрічі зі старшокласниками. Вже провів уроки у гімназії №3, ліцеях №9, 27.

«Після однієї акції я йшов в торговий центр, там йшла жіночка і вона зробила цей жест (приклала руку до серця — ред.), для мене це було таким, що надихає. В мене з'явилася ідея почати це масштабувати, працювати з освітніми закладами. Я звернувся в департамент освіти», — розповів військовий.