Телефонуючи востаннє, промовив «не знаю, чи повернуся»: захисник з Волині Олександр Квач передчував свою загибель

спогадами про Героя поділилося видання Нова доба. 

– Відразу як розпочалось повномасштабне вторгнення росіян в Україну, тато сказав, що йде захищати рідну землю, – розповідає донька Захисника Олена. Вона наймолодша серед дітей подружжя Квачів, ще має двох старших братів.

Сімнадцятого квітня Олександр Петрович вже був направлений у с. Старичі для проходження бойового злагодження, в червні 2022 року в складі 65-ої ОМБр вирушив на Запоріжжя.

– Із того часу тато весь час був на «нулі», – розповідає Олена. – Дуже ми всі переживали за нього, хоч він намагався нас не тривожити, заспокоював словами «Все буде добре». Вірили, запевняючи себе, що так і буде, адже тато мав бойовий досвід, він воїн-«афганець».

Олександр Квач останній раз зателефонував до дружини 13 вересня позаминулого року, сказав, що вирушають на небезпечне завдання. Як повернеться – приїде додому у відпустку, обіцяють дати. Розмовляв як ніколи довго, немов передчуваючи щось, промовив: «Не знаю чи повернуся…». А потім зв’язок із ним пропав.

Серця рідних завмирали в передчутті біди, та так хотілося вірити в краще. Обнадіювали себе, чекали. Незабаром дізнались про полеглих в цьому бойовому підрозділі. Зв’язалися із рідними військовослужбовців 65-ої бригади, в яких чоловіки, батьки вважалися теж зниклими безвісти. Ті створили групу у соцмережі, в якій незабаром з’явилось відео, в ньому росіяни зняли наших полеглих Героїв – це були воїни цієї бригади… А у жовтні дізнались контакти побратимів Олександра, які потрапили в полон під час того бою та були обмінені. Вони й розповіли про його загибель – підірвався на міні.

Офіційного підтвердження чекали довго – спочатку був обмін тіл, потім здача ДНК рідними, згодом ще одне – повторне. Довгих п’ятнадцять місяців очікування.

– 26 грудня нам повідомили, що експертиза завершена. В останній день року, що минув, тата провели в останню його земну дорогу, ми нарешті змогли попрощатися із ним, – каже донька полеглого Героя.

Олександр Квач так і не побачив свого третього внука, той народився минулоріч у жовтні. Вже не обійме він Сашка та Іллю – дідусь дуже тішився своїми хлопчиками. Милий дитячий щебет внуків завжди очікував він почути під час телефонних розмов, так мріяв обійняти їх, вручити подарунки. Як додавало йому сил та снаги оте: «Дідусю, я тебе люблю». Будував плани на майбутнє, хотів зайнятися ремонтом батьківського будинку в Ситниці, звідки він родом. Із усіма військовими почестями Воїна поховали на місцевому кладовищі в Старосіллі.

Олена БИЧКОВА

Читайте також: 

• Дуже мріяв потрапити до доньки на випускний та одружити сина: спогади про Героя з Луцька Сергія Козлова
• Казав, що не повернеться, бо там дуже «гаряче»: Герой з Волині передчував власну загибель
• Пережите й побачене далося взнаки: війна підірвала здоров'я і забрала життя захисника з Волині