Це був справжній командир, яких мало: на Волині провели в останню дорогу «Народного Героя України» Павла Чайку

В останню дорогу «Народного Героя України» проводжали з рідної хати, де живуть його батьки.

«Заберуть тебе назавжди, сину!» - голосила мати, коли з будинку виносили домовину з її дитиною. Згорьованими та мовчазними поруч стояли батько та сестра… Сьогодні сім’я зазнала найбільшого горя, яке тільки може статися в житті.

Воїна, який з 2014 року боронив країну й пройшов найгарячіші точки фронту, на колінах зустріли на площі Незалежності кілька сотень людей. Попрощатися з побратимом приїхали військові з різних підрозділів. Біля пам'ятного знаку «Борцям за волю та незалежність України» відбулася громадська панахида, а відспівали Героя у місцевому храмі Архістратига Михаїла.

Велелюдною ходою проводячи Павла до місця його вічного спочинку, люди згадували його героїчні вчинки, переповідали історії про дитинство, шкільні роки…

«Коли ми дізналися, що Пашка не просто вийшов з оточення під Мар’їнкою, а виїхав на «віджатому» у сепаратистів КамАЗі, ніхто не здивувався. Це все в стилі Пашки. Він завжди знаходив вихід навіть із найскладніших ситуацій, і обов'язково з жартами, — згадує однокласниця Ірина Ющук. - Все мріяли, що зберемося на 20 років після школи, але Пашка зібрав нас раніше...».

Як розповів побратим загиблого Богдан, Павло з початку повномасштабного вторгнення створив та очолив добровольче формування і зустрічав ворога на підступах до Києва.

«З Павлом я познайомився на початку повномасштабного вторгнення. З першого дня війни ми одразу включилися в роботу й допомагали, чим могли. Павло організував добровольче формування. Ми виїжджали в Ірпінь, Бучу. Його обрали командиром, бо він був досвідченим воїном. Павло брав на себе всі обов’язки, працював невтомно й повністю віддавався справі. У багатьох питаннях ми брали з нього приклад, і його приклад залишиться з нами на все життя. Я запам'ятаю його як принципову людину, завжди веселого. Це був справжній командир, яких мало», - поділився Богдан.

Однією з останніх справ Павла було створення інтерактивного тиру, де вже пройшли навчання понад 5 тисяч бійців, і полігону для підготовки. Директором навчального центру «Pitbull Academy» був Павло.

«Ми не просто колектив. Ми — сім’я. І сьогодні наша сім’я втратила частину душі. У кожного з нас були свої розмови з Пашею: про щось сперечалися, над чимось сміялися. Таким ми його і запам'ятаємо. Він завжди буде з нами в серці, завжди залишиться частиною нашої душі. Спочивай з миром, друже», — сказав на кладовищі представник навчального центру.

Побратими пам’ятають Павла як скромного і чесного, але водночас дуже відданого своїй справі. Цю думку підтримує і журналістка Віолета Кіртока, одна з організаторів проєкту «Народний Герой України». Вона зазначила:

«Паша був людиною з великої літери. Ніколи не хизувався, не намагався показати, що він найкращий. Гідно носив свої нагороди, заслужені на полі бою, але ніколи ними не вихвалявся. Для нього було важливо, щоб під час розповідей про війну все було викладено чітко й правдиво. Навіть коли його історію включили до першої книги про Народних Героїв, він ретельно вичитував текст й вносив правки, щоб кожне слово точно відображало правду. Для нього було важливо жити по правді й по справедливості. Дуже боляче, що він загинув у ДТП. Паша ще міг зробити дуже багато для країни», - мовила Віолета Кіртока.

Та попри всі регалії та відзнаки найвищою нагородою в житті Героя була його дружина Вікторія.

«Вона була його висотою. Мені здається, я ніколи не бачила такої любові. Це була ніжність, замішана на шаленій пристрасті з присмаком легкого тролінгу і постійних жартів. Віка була для Паші одночасно і легенями, і повітрям. Я завжди буду пам’ятати, як вони разом бігли по колу стадіону, абсолютно синхронно. Красиві, молоді, мов пара породистих коней. На це можна було дивитися безкінечно», - написала Віолетта на своїй сторінці у фейсбуці.

... Великий український стяг, синьо-жовті знамена, сльози на очах дорослих і дітей, звуки оркестру, залпи рушниць і навіть блакитне ясне небо і яскраве осіннє сонце - все це востаннє сьогодні було для найкращого сина, люблячого чоловіка, славетного рожищанина й гідного сина України, пам'ять про якого житиме в серцях завжди. Вічна пам'ять Герою!

Довідково: Павло Миколайович Чайка народився 24 червня 1988 року у м. Рожище в сім’ї медиків. В 15 років уже навчався у Волинському обласному військовому ліцеї, по закінченні вступив на юридичний факультет ВНУ ім. Лесі України на заочне відділення, щоб піти на строкову службу до армії.

Після строкової служби у десантних військах підписав контракт. Коли почалася війна на сході, у Павла був уже другий контракт.

АТО для військового розпочалося у березні 2014 року. Павло Чайка був одним із перших поранених десантників під Червоним Лиманом, пройшов важкі бої під Зеленопіллям, обороняв Донецький аеропорт, брав участь у боях на Дебальцівському плацдармі.

Для капітана ЗСУ Павла Чайки війна з російським загарбником тривала понад десять років. Військовослужбовець загинув у ДТП.