Пензлик замість мікрофона: артист з Луцька Monatik відкриває першу артвиставку

Про це йдеться в матеріалі видання bestin.ua.

- Коли ти вперше взяв пензлик в руки? 

- По-перше, я дуже чітко пам’ятаю той момент, коли ми познайомилися. Це був 2015 рік, і ти запросила нас на свій День народження. Ми тоді виступали на твоїй вечірці перед Мішею Крупіним. Якраз вийшов наш сингл «Сейчас» і це було неймовірним досягненням для нашої команди. Ми раділи, що виступаємо на твоєму святі, і цей момент став для нас справжнім поштовхом до роботи в майбутньому, за що я тобі надзвичайно вдячний.

Малювати я почав давно, ще в першому класі, коли мені виповнилося 7 років. У моєму житті завжди були люди, яким я захоплювався, яких хотів наслідувати. Щодо малювання — це був Рома Тиндик, мій друг дитинства. Він був надзвичайно творчою людиною з цікавим баченням як художник. Ми давно не спілкувалися, але я запам’ятав його саме таким. Ми малювали один для одного комікси, передавали їх, створювали роботи, які тепер розумію як значні та цікаві. На той час це здавалося просто дитячою забавкою.

Серйозно до малювання я підійшов, мабуть, під час роботи над своїми першими музичними проєктами. Для мене завжди було важливо, щоб візуальний ряд передавав ті ж емоції, що й музика. Поступово малюнки на папері чи на обкладинках стали способом самовираження, як і музика.

Я усвідомив, що кожна пісня має свій колір, свою текстуру. Якби вона була картиною, то мала б власні відтінки. Напевно, саме тоді я почав дивитися на пензлик як на інструмент, що передає емоції. Так я створив обкладинку до свого першого сольного альбому «Саундтрек сьогоднішнього дня», а до четвертого сольного альбому — цілу виставку. Мені хочеться, щоб люди не тільки слухали мої пісні, а й відчували їх через картини, бачили з іншого ракурсу.

Після початку великої війни ти починаєш шукати способи знайти спокій у різних заняттях. Хтось занурюється в комп’ютерні ігри, хтось ліпить з глини, а я згадав, що колись малював. У мене є знайомий Євген, який колись подарував мені полотна. Одне з них мої моторні парубки, Даня і Платон, вкрили чорною та червоною фарбою. Полотно стояло на кухні, я постійно на нього дивився і подумав: а чи зможу я виправити цей безлад? І почав пробувати.

- Малювати – що це для тебе? Яка енергія, які процеси відбуваються всередині?

- Саме тоді, коли я почав малювати, я відкрив для себе медитацію. Уявімо, що мозок — це магістраль, а думки — автомобілі. Коли світлофор ламається, всі машини починають рухатися хаотично. Але завдяки малюванню, у моєму випадку, не тільки починають працювати світлофори — люди, що сидять у цих автомобілях, теж змінюються: вони нікуди не поспішають, проводять час по-домашньому, спокійно. Так само і з думками: коли малюєш, вони ніби проводять вихідні з сім’єю. Це мене дуже заспокоювало і врівноважувало. Кожен колір, кожен відтінок знаходилися з цікавістю. Раніше я шукав подібне в музиці, знаходячи нові ноти. Я ж ніколи не вчився на музиканта, і нова нота завжди дарувала мурашки, нові емоції.

Тепер, коли знаю всі ноти, коли вправно граю всі акорди, я почав займатися малюванням. І зараз відчуваю той самий момент відкриття: «Вау, ця фарба ось так працює…», «Вау, цей пензлик ось так малює», «А цей маркер може позначити контури так цікаво». Це як проходити одне й те саме, але на новому рівні. Я відчуваю дежавю, як у пісні «LOVE IT ритм», але тепер в іншому амплуа.

- Хто та людина, яка сказала що твої роботи бездарні? 

- Поки що загал їх не бачив, але я абсолютно впевнений, що такі люди будуть. Але так було і з музикою, тому я взагалі не переживаю. Я думаю, що такі люди є в кожного, хто хоч щось вирішив зробити. Іноді ця людина навіть живе всередині нас самих. Сумніви і критика, особливо внутрішня, — це тінь, яка завжди поруч. Але з часом розумієш, що мистецтво — це не про те, щоб догодити всім чи бути визнаним. Це про щирість і готовність віддати частинку себе, навіть якщо хтось це не зрозуміє. Той, хто каже, що щось не варте уваги, іноді просто не готовий побачити в цьому свою правду. І це нормально.

- Хто та людина, яка сказала про твої роботи, що вони талановиті?

- Чесно кажучи, першою людиною, яка мотивувала мене малювати, був Євген, власник Toys Gallery у Києві. Він подарував мені полотна, на яких я почав працювати. І завжди говорив: «Ти точно зможеш створити щось особливе». Він по-справжньому в це вірив. І, звісно, моя дружина. Ми з Ірішею (дружина артиста та його директор) разом створюємо майже все, і її підтримка надихає і додає впевненості. Коли вона каже, що їй подобається, я розумію, що йду правильним шляхом. Вона — моя мотивація в кожному кроці, в кожному проєкті.

Я завжди щось малював, але ніколи не розглядав це серйозно. І так само було з музикою. І от я знову проводжу цю паралель… Одного разу я намалював картину, сфотографував її, надіслав Євгену й написав: «Подивіться, що я зробив з вашим полотном.” Він відповів: «Вау! Давай ще». Це стало для мене надзвичайно потужним поштовхом.

- Ти знаєш, мені здається найскладніше – це не створити роботу, а заявити про себе світу. Як ти наважився? 

- У мене за декілька днів перша виставка, і, чесно кажучи, я дуже хвилююся. Навіть набагато більше, ніж перед концертом. Бо концерти стали моєю професією і на сцені зі своїм глядачем я почуваюся впевнено. А зараз я переживаю, як перед своїм першим концертом. Ми підготували багато чого, і я хвилююся, як люди це зрозуміють. Це схоже на початок у музиці. Я показав свої роботи людям, яким довіряю, яких люблю, відчув їхню віру і любов. І, як би банально це не звучало, саме так воно й вимальовувалося і я хочу цим поділитися, поки є час.

- Що надихає Діму Монатика малювати і хто герої твоїх картин? 

- Мене надихає малювати жага до спокою. Я знайшов у малюванні цей спокій, і мені хочеться, щоб ці емоції, які я відчуваю під час творення, передавалися людям, які дивляться на ці полотна. До речі, я чітко відчуваю, що картини мають свою енергетику — на всі 100%. Це залежить від того, з якою енергетикою ти малюєш. Пригадую, як ми з дружиною були на виставці робіт Жана-Мішеля Баскія. Вона мене дуже вразила. Його картини до періоду, коли він почав вживати важкі наркотики, і під час цього періоду — це зовсім різна енергетика. Можна відчути, де йому легко, і він хоче передати цікаву емоцію, а де йому важко, і він намагається контролювати внутрішній хаос.

Мої картини написані з невимушеною вірою в майбутнє. Я б дуже хотів, щоб вони передавали це і надихали інших. Там багато персонажів, багато шифрів і кросоверів. Це цілий Всесвіт, який будувався все моє життя. І якщо у вас є змога потрапити на виставку, ви зможете зрозуміти кожного героя і те, яку історію він несе.

- Ти знаєш, я зараз пригадую, що перш ніж ти почав показувати свої роботи, я бачила в інстаграм роботи твоїх синів. Мені здається, вони малюють від перших днів народження. Іріша ділилася іх роботами і вони правда класні… Хто раніше почав так проявлятися – твої діти Платон з Данею чи ти?

- До повномасштабного російського вторгнення вони, навіть будучи зовсім малими, постійно подорожували з нами. Ми з Ірішею завжди намагалися брати їх усюди, бо є фанатами сучасного мистецтва і часто водили їх до музеїв. Момент «надивленості» зіграв свою роль — вони поглинали все з великою цікавістю. Сьогодні ми бачимо результат: те, що вони побачили, тепер відображається на кожній їхній сторінці. Вони вигадують свої історії, своїх героїв, і це дуже цікаво.

Наші діти — одні з тих, хто надихає мене бути недосконалим, але щирим у своїй творчості. В їхніх роботах набагато більше відчуття і чесності, ніж у тих, хто вже досвідчений, виважений, з точними лініями. Кожному своє, але сьогодні я беру приклад саме з них.

- Для реалізації будь якої ідеї, проєкту, дуже важливо мати підтримуюче суспільство – тобі надзвичайно пощастило, в тебе реально крута команда, з якою можна втілювати будь які проєкти. Іра, твоя дружина, твої сини, я завжди на звʼязку з твоїм PR-менеджером Крістіною Шоміною, – вся твоя команда, їх багато, але всі вони віддані тобі, а ти відданий їм. Як вони тебе підтримали, коли ти озвучив ідею про виставку? 

- Я обожнюю свою команду. Це справді люди, перевірені часом. Ми пройшли випробування змінами, і мені було цікаво, як кожен із них поставиться до цих змін. Я надзвичайно поважаю тих, хто залишився зі мною, пройшовши цей шлях гідно. А це означає, що разом ми досягнемо неймовірних успіхів — з такою командою інакше неможливо.

Зараз залишилися тільки ті люди, які, побачивши «зерно» в ідеї, дбайливо його оберігатимуть і плекатимуть, щоб із нього виросло справжнє дерево. Ми вже садили такі зерна і вирощували цілий сад. А зараз перед нами новий «сорт», до якого ми ставимося з особливою турботою. Я радий, що ця команда, хоч і незмінна, стала набагато сильнішою, ніж була ще три роки тому.

Коли я поділився ідеєю про виставку, вони прийняли її з палаючими очима. Це не просто підтримка, це глибоке розуміння того, що я хочу сказати всьому світу і в який Всесвіт занурити гостей виставки на цей час. Вони, як дзеркало, відображають мої прагнення і допомагають втілювати їх у життя.

- І розкажи про колекційні арт – іграшки? 

- Це неймовірні артоб’єкти українського виробництва. Одного разу я познайомився з людиною, яка їх створила і я так вдячний за наш match Максимові, з яким маю честь розробити цю виставку. Це колекційні експонати створені на основі ключових елементів моїх картин. Вони відображаючи унікальний стиль та візуальну мову. Кожен KOTO — унікальний. Кожна колекційна фігурка створюється вручну майстром тому Ви не знайдете двох ідентичних виробів. Це не просто артоб’єкт, а невіддільна частина фантазійного Всесвіту, де образи з полотен оживають і стають предметами сучасного мистецтва.

До речі, кожен з цих артоб’єкт неповторний ще тому, що серце КОТО – це важливий артефакт, який відображає сенс усієї колекції. Для серії The Views ми розробили особливі піни зроблені з частинок автобуса зі знакового концерту на НСК «Олімпійський».

- У вашій команді немає слабкого звена, ви підтримуєте один одного, і я знаю що цей твій проєкт теж про підтримку, кому ти хочеш допомогти і як це буде реалізовано у рамках виставки?

- У нас дійсно сильна команда, і кожен із нас завжди готовий підставити плече. Коли ми почали працювати над виставкою, стало очевидно, що цей проєкт має бути не тільки арттерапією для всіх гостей, що завітає на виставку, а й тим, хто найбільше її потребує. Так виникла ідея зробити вхід на виставку за донат на Фонд «Таблеточки». Це для дітей, які щодня борються з раком.

Мистецтво — це теж форма підтримки, це спосіб передати тепло, віру і світло іншим. Я сподіваюся, що наш проєкт стане нагадуванням про те, як важливо бути поруч один з одним і допомагати тим, хто цього потребує найбільше. Вірю, що кожен донат — це ще один крок до їхнього одужання, і разом ми зможемо подарувати їм більше можливостей на майбутнє.

- Кого ти хочеш побачити на виставці, хто ті люди, яким сподобаються твої роботи? 

- Я дуже хочу запросити на виставку всіх, хто зможе знайти хоча б трішечки часу в такому непростому сьогоденні. Сподіваюся зустріти на виставці людей, які прийдуть не просто заради картин, а заради таких необхідних нині позитивних відчуттів та емоцій. Тих, кому цікаво побути з мистецтвом як із другом — зрозуміти його, можливо, побачити в ньому частинку себе. Яким не потрібно багато слів, бо вони готові просто відчути.

Це буде місце для людей, які цінують момент, які шукають відповіді всередині себе і готові до щирого діалогу з полотном. І, звісно, для тих, хто не байдужий, хто готовий бути частиною великої справи, підтримати дітей, що зараз ведуть свою боротьбу. Для мене важливо, щоб це було особисте переживання для кожного, щось, що залишиться з ними надовго.

- Я зараз пригадую, що кожну мою вагітність я придумувала новий проєкт, так сталося що в мене три дитини і по факту три важливі проєкти, ви теж скоро станете багатодітними батьками – чи є звʼязок народження майбутньої дитини у вашій родині і твого артпроєкту?

- Знаєте, це правда — кожен новий етап життя приносить з собою нове натхнення. Усвідомлення, що скоро в нашій родині буде ще одна людина – відчутно змінює все довкола. Це відчуття ніби задає новий ритм і пробуджує глибину, яку хочеться передати через творчість.

- Ти мрійник Діма і дуже казковий сам по собі. Вибач, що я так кажу, і те який ти є в повній мірі відображають твої роботи. Про що ти мрієш сьогодні? 

Кожен з нас сьогодні мріє про те, щоб над нашими домівками запанував мир. Щоб мої діти і дружина могли спокійно спати, не чуючи сирен, не ховаючись ночами в бомбосховищі. Щоб наші рідні поверталися додому з фронту, щоб знову зібратися разом за одним столом.

Мабуть, зараз для мене це найбільша мрія. І саме тому я продовжую творити, бо вірю, що кожна нота, кожна картина, кожне слово можуть стати частинкою цього великого шляху до миру. Я мрію, щоб моє мистецтво було тим світлом, яке допоможе нам не втрачати віру, надихати один одного, навіть у найтемніші часи.

Читайте також:

• Як Луцьк співав разом із Jerry Heil: найяскравіші моменти концерту
• У Луцьку побував Сергій Притула