Перед смертю приснився дружині, віщуюючи біду: спогади про загиблого лісівника з Волині Володимира Мірчука

Спогадами про Героя поділилися у Польському лісовому офісі. 

Схожість із козаками мав не лише у зовнішності, а перш за все, у характері: вольовий, сильний духом, відданий справі, патріот. Завжди рішучий у вчинках, не мав страху ні перед чим.

Володимир завжди виконував свою роботу на всі сто. Як лісівник, він був порядним і відповідальним, ставився до своєї справи з повною віддачею. Працював майстром лісу в нинішньому Ківерцівському надлісництві ДП «Ліси України». 

Лісові культури, за якими доглядав, завжди в ідеальному стані — це була частина його душі. Він був справжнім професіоналом, у якого не було місця для половинчастих рішень. Порядність в усьому: у роботі, у стосунках з людьми, у його ставленні до країни.

Коли почалася війна, Володимир не міг залишитися осторонь. Його місце було там, на передовій, серед тих, хто захищає рідну землю. Служив у рідній 100-й бригаді. Разом із іншими лісівниками в тому числі.

Він не думав про себе, а тільки про людей, які поруч. «Я йду воювати», — сказав колективу. І ніхто не міг його переконати залишитися вдома. Він пішов і не повернувся. Загинув, виконуючи свій обов’язок, не вагаючись, не відступаючи. Справжній Козак до останнього.

23 квітня 2024 року, під Очеретиним, його життя обірвалося. Але пам’ять і слава залишаться назавжди. Він жив для інших і віддав своє життя заради України. Тепер він повертається додому, де його чекають і пам’ятають.

Дружина Володимира, Людмила, згадує його з теплом та гордістю:

«Коли сталася біда, я зайшла в військкомат і сказала, що дуже відчула втрату. Бажаю, щоб всі жінки мали такого чоловіка. Я була заміжня, він все вирішував. У нас донька. Вона теж завжди знала, що в неї є тато. Так само він був і для країни — справжнім, щирим, самовідданим».

Людмила розповідає, як Володимир подарував їй собаку Джек, бельгійську вівчарку, яка стала її охоронцем після його смерті. А ще є собака Тимофій — він завжди відчуває, коли потрібно її оберігати. «Зараз дуже сумує, не знаю, як він похорон переживе», — каже Людмила.

«Я була жити за тими законами, як мені радив чоловік. Він любив свою роботу, і тепер я теж лісівник, бо завжди йому допомагала. У лісівників — сильний колектив, один за одним. За таким принципом і я житиму, як він навчив. Та й зараз лісівники мені найбільше допомагають в усьому, постійно приїздять, цікавляться, що потрібно».

Вона також згадує, як втратила брата на війні в 2022 році, а тепер і чоловіка. «Але я щаслива жінка, бо мала стільки років таку людину, як він. Я горджуся ним», - каже Людмила.

«Перед смертю він мені приснився, що прийшов живий. Я відчувала, що щось погане станеться. При чоловікові я була слабка, а тепер зрозуміла, що сильна жінка. Це він мене так налаштував. Я буду козачкою, як він наказував».

Редакція ВСН висловлює співчуття родині захисника. Вічна шана і слава Герою!