Переїхала з Краматорська до Луцька та допомагає іншим: історія 18-річної волонтерки
18-річна Єлизавета Данильченко 2022 року переїхала з Краматорська до Луцька, де знайшла нове покликання у волонтерстві. Дівчина, яка свого часу сама потребувала допомоги, тепер підтримує інших, навчається на психолога та поєднує роботу в батутному центрі з волонтерством у дитячому садку. Попри труднощі адаптації до нового міста, вона прагне допомагати людям і пов’язати з цим своє майбутнє.
Благодійництвом почала займатися з мамою після того, як у 2022-му переїхала з рідного Краматорська до Луцька і сама отримувала допомогу від волонтерів, розповіла вона Суспільному.
«Напевно, через волонтерство я і соціалізувалася, тому що почала бачитися з іншими людьми. Це покращило мій психологічний стан, що я не тільки отримую, а й надаю допомогу», — розповідає Єлизавета Данильченко.
Ліза пробувала себе в акторстві, навчалася у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського, але з часом, зізнається, «вигоріла». Тоді згадала, що у таких станах допомагає психологія, яку почала вивчати мама.
«Я бачила, скільки щасливих, вдячних людей йшло від неї, і мене це так надихало. З дитинства мені було важливо зрозуміти, що відчуваю я, хотіла зрозуміти людей і чому вони вчиняють саме так», — каже студентка.
Вона впевнена, що у воєнний час потреба у фахівцях з психологічною освітою зростає. Водночас вона намагається підтримати батька, який воює.
«До цього має бути талант. Людина, яка не любить інших людей, не зможе стати психологом, тому що вона має хотіти зрозуміти людину», — пояснює вона.
У «Карітас-Спес» Ліза волонтерить понад два роки. За цей час спробувала себе у різних активностях: від роздачі гуманітарної допомоги до участі у святах як організаторка руханок.
Наразі працює помічницею вихователя у дитячому садку: слідкує, аби діти поїли, допомагає їм за потреби та спостерігає за поведінкою під час групових занять.
Дитсадок працює у будні дні. Серед його вихованців є діти з аутизмом. Ліза каже: любить працювати з молодшими.
«Можливо, вони через зріст приймають мене за свою. Але також я дуже багато працюю саме з підлітками», — додає вона.
Робочий день у дитсадку починає о 8:30 і завершує о 13:00, адже опісля йде на іншу роботу.
У Краматорську сім'я Данильченків мала два батутних центри. Звідти до Луцька вони перевезли кілька батутів якраз перед тим, як розбомбили торговий центр, де вони діяли, розповідає Єлизавета.
«Мені завжди щастило, тому що в моєї мами була агенція свят, аніматори, піньяти, кульки. Тому мені всі заздрили в дитинстві», — пригадує Єлизавета.
Тепер вона допомагає мамі, працюючи пів дня адміністратором, а також аніматором на днях народження. Її улюблений образ — поні з мультфільму «My little pony»????
«Я планую поєднувати роботу з навчанням, тому що хто, як не я, допоможе мамі. Я поєднувала з навчанням і інші роботи, коли грала актрисою в драмтеатрі та театрі ляльок, промоутером, координатором волонтерського руху чи вожатою», — перелічує вона.
У вільний час, на перервах, дівчина любить почитати чи помалювати. Особливо останнім часом любить робити штрихування.
«Дуже люблю ручками. Мені достатньо чорної та червоної ручки, щоб намалювати малюночок, скетч», — додає вона.
«У людей з Донбасу є такий момент, коли твоя українська стає літературною — дуже чути, що ти не все життя нею розмовляла. Мене питали: "А ти не з Луцька, правда?". Я трішки додала суржику, аби не сильно виділятися», — зізнається дівчина.
Пригадує, що інтегруватися у нове середовище було непросто після того, як нові знайомі дізнавалися, звідки вона родом, але з часом вдалося заприятелювати з однолітками. Нелегко було й призвичаїтися до нових умов життя.
«Я була звикла до постійних вибухів і тривог. Якщо в Луцьку вона погуде шість разів і виключиться, то в Краматорську гуділа на постійній основі. І коли я чула сирену, то в мене ставалася панічна атака. Я лягала на землю, закривала вуха», — додає вона.
Наразі вона прагне зосередитися на волонтерстві, адже для неї це також і практика навичок, необхідних для подальшої роботи психологом — уміння працювати з людьми та вести розмову таким чином, аби допомогти їм розкритися.
Читайте також:
- Втекли з окупації з двома дітьми і почали все з нуля: як родина із Запорізької області відбудувала стару хату на Волині
- Від розгрузок до чохлів для Starlink: переселенка у Луцьку п’ятий рік шиє для військових
- Житло за лічені дні: як в Україні будують модульні будинки для переселенців. Відео
Будь в курсі усіх новин
