Перша війна забрала батька, друга – дім: історія 91-річної переселенки у Луцьку

Євгенія Сопіна у 10 років пережила Другу світову війну, втратила на фронті батька, а в 91 рік змушена була тікати з рідного дому через вторгнення російських військ в Україну.

Суспільному жінка розповіла: ніколи не думала, що доведеться вдруге пережити війну.

Нині разом із донькою жінка живе в одному з гуртожитків Луцька, куди приїхали з Донеччини.

Пенсіонерка каже: досі пам'ятає Другу світову війну. Тоді, лишившись без батька, родина ледь вижила через скруту. "Після війни нічого не було, мама ходила полями, збирала перемерзлу картоплю, терла, відварювала, пекла оладки, так і вижили", – пригадує жінка.

Євгенія Сопіна розповідає: не вірила, що за вісім десятків років знову доведеться пережити подібне. Російські війська зруйнували дім, у якому жила пенсіонерка. Також не встояв будинок її онука.

"Хороший будинок побудували, як налетіли прокляті, розбили будинок і кухню. Ми ж, дякувати Богу, залишилися живі. І не думали, і не мріяли, що в таке пекло попадемо", – каже переселенка.

Попри постійні обстріли пенсіонерка до останнього не хотіла виїздити. Вмовила 91-річну бабусю покинути дім дочка Галина. Каже: іншого виходу не було.

"Коли наше село почали бомбити, ми сиділи в підвалі. Потім ще сильніше, потім танки ці, все вибухає. Я до бабці кажу: їдемо! За 5 хвилин в чому в підвалі сиділи, кинули в машину і поїхали! Отак ми виїхали – брудні, в сажі, в пилюці", – пригадує Галина Сопіна. Каже: снаряд потрапив у будинок сина одразу після того, як родина виїхала з села.

Діти Галини жили у різних містах Донеччини. Жінка розповіла, що до останнього не знала чи живі усі члени родини. Зустрілися усі на автодорозі на Дніпровщині: "бо ж в нас і зв’язку не було, як почали обійматися, цілуватися. Ви не уявляєте… Бо ж ми думали, що вони померли, там загинули, а вони думали, що ми загинули".