Ніколи не ховався за спинами побратимів: добровольцю з Волині просять посмертно присвоїти звання Героя України

Відповідну петицію на сайті Президента України зареєструвала Тетяна Кистенюк.

Сергій Євгенович (24.11.1971 р.н.) - житель села Гряди Волинської області.

Свою військову службу в армії він проходив на Кубі. У лютому 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна

Командир міномета мінометного взводу механізованого батальйону військової частини А 1008 14 ОМБР імені князя Романа Великого, сержант Радіоза Сергій Євгенійович загинув 22 липня 2022 року поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського р-ну Донецької області, де велися найзапекліші бої. Бувши постійно у «гарячих точках» (Липівка, Королівка Київської області, Темирівка, Успенівка Запорізької області, Первомайське Миколаївської області, Шестакове, Перемога, Куп'янськ, Петропавлівка Харківської області, Веселе, Берестове Донецької області), він безстрашно воював, завжди йшов першим і ніколи не ховався за спинами побратимів. Його загибель стала страшним ударом не лише для найрідніших, а й для товаришів по службі, які неодноразово повторюють по цей день, що для них це велика втрата, і постійно приїжджають на могилу Героя. Він був Людиною з великої букви, сміливою і безстрашною, скромною Людиною, яка ніколи не буде вихвалятися своїми заслугами, Людиною, яка буде захищати Батьківщину до останнього.

«Про його героїчні вчинки ми дізналися від товаришів по службі вже після загибелі Героя, адже він був занадто скромним, щоб про це розповідати. Ним були прийняті важливі рішення, до яких прислухався навіть командир, які врятували життя не одній людині. Зі слів його побратима: «Коли на Миколаївщині хлопці попали під обстріл, Сергій сказав, якщо хочемо жити, то треба у відповідь бити з міномета. Повернулися всі…» Ще один побратим Героя розповідав: «Можу сказати що за чужими спинами він не ховався. Їхати на позицію не боявся. Треба було вантажити міни - вантажили. Була ситуація коли командир не призначав, а спитав, хто хоче поїхати на позицію, руки підняли чоловік вісім-десять. І серед них Сергій. Ще була ситуація: на новій позиції хлопці не встигли закріпитися, а орки почали потужний обстріл. Хлопці розбіглися по лісу, щоб не було скупчення в одному місці. І погубили один одного. То, коли обстріл стих, Сергій понаходив і зібрав докупи усіх хлопців», - розповідають рідні захисника.

Підтримати петицію можна за посиланням.

Читайте також:

• Вів попереду штурмову групу, тож першим зазнав ураження: Герой з Волині після піврічної невідомості назавжди повернувся додому
• Прикрив собою побратима: бійцю луцького «Любарта» просять посмертно присвоїти звання Героя України
• Зворушлива зустріч: на Волині військовослужбовець віддячив учениці, яка передала йому подарунок
• «Пішов забирати з посадки своїх товаришів, але не встиг»: захисник з волинської бригади загинув під час ворожого обстрілу