Власноруч збивав російський «шахед»: історія Героя з Волині

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Петро Кондрацький у мирному житті працював будівельником. Закінчив училище РАЕС у Вараші за професією слюсаря-ремонтника реакторно-турбінного устаткування. Відбув строкову службу в армії у десантно-штурмових військах на Дніпропетровщині. Вивчився в Луцьку на електрогазозварювальника. Їздив на заробітки по будівництвах, займався домашнім господарством. Ніколи не був байдужим до долі своєї країни, брав участь у Революції Гідності.

Із самого початку повномасштабного вторгнення рашистів він відразу записався до лав добровольчого формування Маневицької громади. Проходив військовий вишкіл, готуючись давати опір ворогу, чергував на блокпостах. Восени зрозумів: у ЗСУ він потрібніший. Із листопада 2022 р., хоч був обмежено придатним за станом здоров’я – після операції з видалення катаракти мав штучний кришталик в оці, став у військовий стрій. Служив у роті охорони при ТЦК в Маневичах, у 14-ій окремій механізованій бригаді ім. князя Романа Великого, а потім приєднався до 630-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.

− Петро був навідником-кулеметником у бригаді ППО і на Волині, і на Чернігівщині та на межі Київської, Сумської й Полтавської областей, − зі скорботою розповідає його сестра Оксана Кондрацька. – Це постійні безсонні ночі, бо мало коли не було повітряних тривог…

У Костюхнівці на нього чекали тато Анатолій Юхимович та мама Надія Василівна, які вже на пенсії. Батько трудився в школі кочегаром, а мати – зоотехніком у колгоспі. Вони виростили сина та двох доньок. На превеликий жаль, нині втратили вже другу свою дитину – у грудні 2020 р. раптово померла їхня молодша дочка Катерина…

Петро Кондрацький – мій однокласник, про якого так боляче писати в минулому часі… «Із сімдесяти ночей я спав нормально тільки шість», − казав він минулоріч, коли ми говорили про те, як би зібратися класом і відзначити 20-річчя від часу закінчення школи.

− Петро був із осколком у хребті після поранення на Чернігівщині під час роботи ППО. Відчував його наслідки, але просто терпів дискомфорт при ходьбі і біль… − каже сестра нашого Захисника. – Збирався проходити військово-лікарську комісію та МРТ, робити операцію, але стан його здоров’я почав різко погіршуватись. У березні спочатку брат ліг у Маневицьку лікарню, потім був переведений до Луцька, але за цей місяць йому тільки гіршало… Його серце зупинилося. Мабуть, вже було запізно лікуватися…

Плакали пелюстками вишні на його рідному подвір’ї, підхоплені вітром, кружляли щойно зазеленілим обійстям, на якому жив мужній Герой, котрий не встиг створити сім’ю… Ушанувати його зібралися люди із усієї Костюхнівської округи, із військовими почестями після відспівування у місцевому храмі провівши до місця вічного спочинку.

«Був випадок, коли воїн Петро власноруч збив російський «шахед». Це тільки тоді скільки життів він зберіг!» − сказав на прощанні з Героєм його побратим. Рідні Героя також пам’ятають той повний хвилювання і щасливих емоцій для нього день, коли йому вдалося поцілити на Київщині у ворожий безпілотник. Командир якраз зняв відео цього пострілу.

Спогадами про нашого Захисника під час похоронів поділився заступник Маневицького селищного голови, його вчитель інформатики Володимир Фурманчук: «Він був справжнім Героєм і справжнім Патріотом своєї держави. Знаю його з тих часів, коли мав честь працювати у школі в Костюхнівці. Добрий, щирий, ввічливий хлопець, котрий у будь-яку хвилину міг підставити своє плече, прийти на допомогу й на виручку. Завжди веселий і усміхнений. Таким він був і в подальшому житті. Петро з честю і достоїнством послужив українському народу, повністю віддаючись військовій справі, як розповідають його побратими. Але, на жаль, здоров’я підкосило його…».

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Не дожив до свого 22-річчя: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• На Волині мати загиблого Героя відкрила артрезиденцію в памʼять про сина
• Врятував життя побратимам, а сам, прикриваючи їх, загинув: бойовому медику з Волині присвоїли звання Героя України