ДНК-експертиза підтвердила загибель: після року невідомості, надії та очікувань на Волинь повернувся Герой Сергій Михалевський

Пошук будь-якої інформації, чутки про загибель, встановлення статусу зниклого безвісти. Далі були дзвінки з російських номерів про те, що він поранений в полоні. Жорстока реальність диктувала своє, а свідомість сподівалася на диво, - пише газета Ратнівщина.

Через рік після здачі зразків ДНК дзвінок зі звісткою про те, що зразки збіглися. Новий удар. Новий стрес і врешті-решт похорон. Один Бог знає, що пережили родичі Сергія Михалевського: дружина Руслана, донька Оксана з сім’єю, син Богдан, старенький батько Арсентій.

Сергій Арсентійович із родиною проживав у Домановому. Був єдиним сином у батька (Арсентію Михалевському цьогоріч виповнилося 89 років). Мати померла більше 20 років тому. У 2020 році завершив будівництво власного будинку. Перейшли в новобудову перед весіллям доньки Оксани. Їздив на заробітки в Польщу. Працював на будівництві.

Коли почалася війна, жінки через небезпеку наступу з Білорусі виїхали в Польщу, тим більше, що Оксана носила під серцем дитя. Чоловіки залишилися вдома. Оксана Сергіївна пригадує, що тато однозначно висловив свою позицію: «Я ховатися не буду! Принесуть повістку – піду»!У квітні 2022 року її й принесли. Пройшов медогляд, відправили в один, потім в інший навчальний центр, але двічі повертали додому, бо тоді потрібні були конкретні спеціалісти, бажаючих було багато. Його армійський фах не підходив. Але 3 травня таки викликали знову і з тих пір він був у ЗСУ. Навчання на полігонах у Рівному, в Черкасах. І в липні 2022 року Сергій Михалевський уже воював у Донецькій області. Потрапив до першого батальйону 68 єгерської бригади. Був сержантом, начальником кулеметного відділення. Сам на позиціях стояв за кулеметом. Побратими, з якими звела доля, поважали його і слухали.

Оксана розповідає, що тато майже постійно був на «нулю». На ротації в Дніпропетровській області пробув всього-на-всього 7 чи 8 днів. І знову повернувся на нуль.

- 3 березня 2023 року його відпустили у відпустку, - пригадує донька. - У нас якраз тоді загинув родич і кум Іван Ковальчук із Сілець-Млинівських. То тато ще його провів в останню дорогу, бо якраз був удома. А через декілька днів повернувся назад у свій підрозділ. Тато міг далі не воювати. У нас ще є дідусь, татовий тато. Йому 89 років. Міг оформитися по догляду і бути вдома, але сказав, що не може, що має повернутися, бо його хлопці чекають. Їм теж треба піти у відпустки. Тоді, у березні 2023 року, він вперше побачив нашу донечку Соломійку. Не відходив від неї. Цілими днями біля неї сидів, грався. Їй тоді тільки 8 місяців було, а тато не міг натішитися. 18 липня нашій донечці буде 2 роки. Шкода, що про дідуся вона знатиме лише з наших розповідей і з фотографій!

Після відпустки Сергій Михалевський повернувся назад на «нуль», до своїх хлопців. Ворога вони знали практично в обличчя, бо були за 400-500 метрів від ворожої позиції.

Оксана пригадує, що 5 травня 2023 року батько востаннє вийшов на зв’язок, з позиції зателефонував до дружини Руслани. 4 травня він був на місці дислокації, не на бойовому виході. Весь день телефонував до сім’ї, все говорив, говорив. А коли спілкувалися востаннє, сказав: «Я вам завтра подзвоню!» Шостого травня не подзвонив, сьомого, восьмого теж.

- Дев’ятого нам сказали, що ніби все в нього добре, бо з Ратнівщини в його бригаді багато чоловіків було, - відтворює в пам’яті ті події донька. - Все спокійно, тільки нема зв’язку. Але ми не могли заспокоїтися. Я додзвонилася до командира. Він дав номер телефону в Дніпро в морг. Я додзвонилася і мені сказали, що від 7 травня він вважається безвісти зниклим. Весь цей рік ми надіялися. Нам телефонували з російського номера, казали, що він ніби в полоні. Я хотіла дізнатися більше. У відповідь почула: «Что вы еще хотите от меня узнать? Я и так уже много информации вам дал!» - і вибили. Ми спочатку думали, що це шахраї, але грошей у нас вони не вимагали. Але потім я того номера багато де бачила. Це просто вони дзвонили, аби познущатися!

29 травня минулого року з Дніпровського моргу Оксані написали, що призначили порівняльну ДНК з якимось тілом. Попередньо це могло бути тіло їхнього тата. Написали заяву в поліцію. Здали з братом Богданом зразки ДНК, але тоді вони не підтвердилися.

А здогади спокою не давали. Шукали бодай якусь зачіпку. Зрештою дізналися, що в бліндаж, у якому знаходилося батькове відділення, влучив ворожий танк. Троє хлопців вижило. До одного з них рідним дали номера. Він і підтвердив, що Сергій Михалевський таки загинув.

Протягом року до Оксани періодично телефонували з Дніпровського моргу, розпитували якісь особливі прикмети тата. А 29 травня цього року фахівець, який підтримував з рідними загиблого зв’язок і працював на первинному впізнанні тіл, зателефонував і повідомив: «У мене для вас погані новини. Співпали зразки ДНК. Скидайте фото документів тата. Будемо готувати тіло до транспортування».

31 травня Сергій Михалевський нарешті повернувся у рідне Доманове. Його відспівали у місцевому Свято-Микитівському храмі священники Гірниківської округи на чолі з благочинним протоієреєм Володимиром Омельчуком.

14 травня герою мало би виповнитися 50 років. До своїх 49 він не дожив 7 днів. За життя Сергій Арсентійович був доброю людиною. Він збудував будинок і дітям постійно повторював, що він буде для них, а йому нова хата не треба. Так і вийшло. Був єдиною дитиною в батьків, але не виріс егоїстом. Допомагав усім, кому міг. Хвилювався за батька. І старече серце діда Арсена билося частіше від думки, де син і що з ним. Не вистачатиме батьківської підтримки й 22-річному синові Богданові, у якого на 16 червня було заплановане вінчання. Перенесли. Та пройде час, загоїть наболілі рани і хай не тут, на землі, а з небес, та батько-захисник благословить сина на щасливий шлюб.

Читайте також:

• 16 травня зателефонував на кілька секунд, а 17 травня повідомили, що нашого Сергія вже немає: спогади про 24-річного Героя з Волині
• Взимку хоронив загиблого на війні брата, а тепер його поховали поруч: спогади про 24-річного Героя з Волині
• Поховали на Волині: спогади про захисника, який вижив у пеклі війні, але загинув від рук росіянина у Німеччині