Не встиг потримати на руках свою донечку Улянку: історія Героя з Волині

Олександр народився і зростав у селі Рудники в багатодітній родині Петра Адамовича та Лариси Миколаївни і був старшим серед п’яти дітей. Після закінчення місцевої середньої школи подався здобувати фах муляра-штукатура у Маневицький професійний ліцей. Потім на парубка чекала строкова військова служба. Навряд чи зміг він тоді уявити, що йому ще двічі доведеться взяти до рук зброю, щоб захищати українську землю. Історію Героя розповідає газета Нова доба.

− Олександр був позитивною, доброю і світлою людиною, працелюбним чоловіком, щирим патріотом, − розповідає староста села Рудники Євгенія Величко. – Практично відразу після початку російської агресії, в 2014 році, він був мобілізований до ЗСУ та брав участь у боях в гарячих точках антитерористичної операції. А з 11 жовтня минулого року знову став у стрій, щоб захищати українську землю від ворога.

Олександр Гамула зі своєю обраницею, лучанкою Тетяною, одружилися під час війни, незадовго до другої його мобілізації.

− Дві подруги, які проживали в одному будинку Луцька, стали нашими невістками, − каже сестра загиблого воїна Людмила. – Дружина нашого меншого брата Анатолія, Міра, була подругою Тетяни. Вони й познайомили із нею Олександра. Потім вони стали жити разом в цивільному шлюбі, а через два роки – в червні минулого року − одружилися. Останнім часом проживали у Луцьку, де брат працював в супермаркеті охоронцем. А на вихідні приїздили в село. В юності Сашко був завжди на позитиві, любив крутити батькового мотоцикла, яким із хлопцями їздили на дискотеки по селах. І як би йому не було складно, він того ніколи нікому не показував.

Як розповіла сестра Людмила, в АТО Олександр брав участь єдиний із села, його мобілізували у 2014 році. Рік захищав нашу незалежність, був поранений, внаслідок чого отримав перелом ноги. Кілька місяців пробув у гіпсі. Проблеми із ногою турбували чоловіка і до останнього часу.

− Сашу і нашого меншого брата Анатолія удвох викликали у військкомат у вересні минулого року. Анатолій відразу пішов на службу і нині він воює на Харківщині, а Саші обіцяли дати відстрочку до народження доньки, адже до цієї події залишався місяць-півтора. Але відбулися якісь зміни, і 11 жовтня його мобілізували, − каже пані Людмила. – Щоправда, їхня донька народилась передчасно, 27 жовтня. Відео і фотографії її він бачив, а от пригорнути, потримати на руках свою Улянку так і не встиг… З війни постійно телефонував і казав, що у нього все добре. Останню есемеску «Я тебе люблю» надіслав дружині в обідню пору 28 січня.

Після цього повідомлення зв’язку із Олександром не було, як це було раніше не один раз, і 30 січня вся його родина ще надсилала йому вітання із днем народження. Але Саші вже не було серед живих. Про його загибель рідним повідомили 31 січня…

− Батьки саме вдома гляділи моїх дітей, бо я була за кордоном, − продовжує сестра Людмила. − Про загибель Сашка маму сповістив працівник Центру комплектування підполковник Юрій Хом’як, як з’ясувалося, її однокласник. Вони після школи тридцять років не бачилися. Саме він доставив мамі повідомлення про смерть сина і навіть не знав, до кого їде.

Провести в останню земну дорогу українського Героя прибули побратими, друзі, представники влади, жителі Рудник та навколишніх сіл. Після прощання із Захисником біля його рідної домівки, відбулось заупокійне богослужіння за участю священнослужителів в місцевому Свято-Покровському храмі.

Військові несли труну із полеглим Воїном на руках до місця вічного його спочинку. Траурні марші духового оркестру проникали глибоко у серця, по обличчю рідних, друзів та знайомих, односельчан збігали рясні сльози.

Вічна пам’ять і слава Воїну, який захищав Україну і кожного з нас! Щирі співчуття рідним і близьким!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Його весільний коровай ділили на кладовищі: Герою з Волині навіки 23 роки
• Учитель, який загинув за Україну: батькам Героя з Волині вручили його посмертну нагороду
• Згас під час виконання завдань у Куп’янську: молодому Герою з Волині Андрію Шуміку - назавжди 25