Запашний хліб із Прилісного: як старовинний рецепт баби Яринки став гордістю Волині
Запах свіжоспеченого хліба в магазині підприємця Олександра Коснюка з Прилісного — це більше, ніж просто аромат. Він обіймає, заспокоює та переносить у дитинство, до бабусиної печі, з якої колись линуло саме таке тепло і духмяне повітря.
Але мало хто знає, що він – за старовинним новорудським рецептом. У кожній теплій хлібині з хрусткою скоринкою живе родинна історія, що пройшла крізь покоління – від баби Яринки з Нової Руди до сучасної берегині давнього рецепту, Тетяни Швець, пише видання «Нова доба».
«Хліб у той час пекли всі господині, але в тітки мого батька, баби Яринки, він виходив особливим. Смачним був і хліб моєї матері Анастасії, та вона згодом стала пекти за її рецептом», – ділиться спогадами пані Тетяна, теща підприємця Коснюка і натхненниця хлібних смаків.
Певно, ніхто вже й не пам’ятає, як пах хліб з печі баби Яринки, та у Прилісному цей аромат досі живе, бо той давній рецепт зберегла і вдосконалила вміла господиня Тетяна Швець. Про неї люди говорять з повагою й теплом: «Вона ніколи не відмовить комусь допомогти. І мед у них – цілющий, бо чоловік у неї пасічник. Зараз пасіка – Коснюка Олександра Васильовича. Мед та продукти бджільництва мають власні. У них все з душею».
Щодня до центру Прилісного сходяться люди за свіжим хлібом. Випікають його у невеличкій пекарні магазину. Над тістом чаклують по кілька працівниць, зокрема і Юлія Демидюк (на знімку), яка не чує і не говорить, але навчилася в мами, яка теж тут трудиться, майстерності випічки.
Цікаво, що магазин і пекарня розташовані на місці, яке колись здавалося «невдалим» – поруч із кладовищем. Але час усе розставив по місцях. Людям зручно, що вони – на перехресті вулиць Центральна (траса Луцьк – Любешів) та Сойне, навпроти зупинки громадського транспорту.
«Краще місця годі й шукати», – кажуть тепер.
Справді, сьогодні це не просто зручна локація, а завжди людне місце, де можна й на гойдалці покататися, і в бесідці посидіти. Колись тут на другому поверсі святкували дитячі дні народження, проводили особисті урочистості. А на початку війни – навчалися учні двох класів.
Тут не просто печуть – тут створюють. Щодня – до 350 хлібин. А ще булочки, торти, чебуреки, запіканки, рулети, шарлотки, сосиски в тісті…
«Наприклад, у нас на сірий хліб чотири види муки йде. Тут майже нема дріжджів. Він цільнозерновий, заварний, справжній», – каже пані Тетяна.
Вона неодноразово чула прохання розповісти більше – пекарі, підприємці хотіли дізнатись цей рецепт. Та і журналісти завжди ним цікавляться. Але відповідь завжди одна: «Реклами нам не треба. Наша реклама – це запашний хлібчик, що вабить сюди людей».
«То не теперішній хліб», – кажуть місцеві про випічку пані Тетяни. І це справжній комплімент. Бо в цих словах ностальгія, довіра та подяка. А ще – визнання. Купують його не тільки місцеві, а й сюди їдуть люди з Любешова, Ковеля, і навіть з-за меж Волині. І всі погоджуються з одним: такого смачного хліба більше ніде не знайдеш!
Читайте також:
- «Босі бігли до школи»: 90-річна жителька Волині поділилася спогадами про дитинство без хліба й війну
- «Ми живемо, щоб пам’ятати»: історія волинської спільноти, яка тримає тил і вишиває пам’ять про Героїв
- Як вчителька з Волині відроджує унікальний весільний обряд «Відспівування сиру»
Будь в курсі усіх новин
