«Приснися, хоч трошечки, щоб я твоє лице побачила»: історія полеглого на війні захисника з Волині

Волинянин Василь Бекерук загинув у лютому 2023 року. Через майже рік після смерті, ні дружина, ні діти оговтатись не можуть. На впізнанні їм показали лише верхню частину тіла, нижньої просто немає, бо ракета потрапила в чоловіка.

Історію військового з Волині розповідає 12 канал.

Людмила щоразу плаче, коли розповідає про свого чоловіка. Її Василь загинув на війні 19 лютого.

У селі Залісці Луцького району подружжя прожило щасливих 26 років, виховали двох синів.

Побралися в день народження Василя. Йому було 23, а їй лише 18 літ.

Близько 23 років чоловік працював на станції техобслуговування. Свою пристрасть до автомобілів прищепив і синам. Старший пішов у помічники до тата два роки тому. А менший вступив до коледжу на автомеханіка. Усі в сім'ї знали про мрію Василя. Він хотів мати власну справу - свій автосервіс.

Василя Бекерука мобілізували 1 квітня. Він знав, що буде воювати. Адже служив у армії танкістом. Хвилювався лише, щоб син не пішов на війну. Коли Василь потрапив на передову, дивував домашніх тим, що нічого не просив.

Дружина розповідає, що він був постійно на бойових завданнях. У танку з побратимами ночували, у танку спали, у танку він і загинув... Екіпаж тільки виїхав на завдання. Як розповідав побратим захисника Олександр, вони навіть не встигли відстрілятися, у танк влучила ракета.

У танку тоді їх було троє. Двом побратимам волинянина тоді дісталася злива осколків. Їм вдалося вижити.

З того страшного дня Людмила постійно прокручує в пам'яті свої розмови з чоловіком. Згадує, з якою любов'ю він говорив про свій танк.

Василь завжди думав за інших. Попри свої поранення на лікування відмовлявся лягати. Бо казав, що хлопці не впораються без нього.

Людмила Бекерук рахує ті нескінченні дні, коли ще чекала чоловіка з війни. Каже, що в мирний час вони з Василем жодного разу не розлучались, були завжди поруч.

«Приснися, хоч трошечки, щоб я твоє лице побачила!», - каже волинянка.

У переддень загибелі перед бойовим завданням чоловік зателефонував і несподівано для дружини сказав, що хоче поговорити з синами.

Із Василем Бекеруком прощалися у річницю війни. Людмила Бекерук над усе хоче, щоб пам'ять про її чоловіка жила, щоб його відважність в Україні шанували. Тому вона створила петицію, в якій просить присвоїти воїну звання Героя України посмертно.