Про обставини загибелі сина мати дізналась з газети: Герой України Роман Марценюк не дожив до 30-ти два місяці

Був найстаршим у сім’ї

Народився Роман у селі Радовичі, що на Іваничівщині, і був найстаршим із трьох дітей родини. Мав меншого брата Івана та сестричку Богданку, якій зараз 13. За словами мами, Роман зростав дуже допитливим і відповідальним хлопчиком, був турботливим сином та братом. Дуже любив щось малювати і майструвати, мав дуже багато друзів і захоплювався рибальством. А ще він ніколи не відмовляв у допомозі усім, хто б його про що не попросив. Все дитинство хлопця пройшло в селі, у діда та баби.

«Рома завжди був дуже спокійний і добрий, і це для нього було поривом уперед, щоб іти захищати свою землю. Любив риболовлю, це була, як манія: сидів усе перебирав свої сітки та вудочки. Був веселий, любив сильно дітей», – розповідає  пані Анжеліна.

Закінчивши 9 класів Грибовицької загальноосвітньої школи, юнак вступив у вище профтехучилище №1 у селі Будятичі (нині - Нововолинський центр профтехосвіти), де отримав фах маляра, плиточника, лицювальника. Не знайшовши роботи з нормальним заробітком і маючи досить затребувану спеціальність, він якийсь час займався так званою «шабашкою». Згодом Роман зустрів  і покохав дівчину, з якою мріяв прожити довгі літа. Та сімейне щастя не склалося, - подружжя розлучилося. Колишня дружина, забравши доньку Даринку (зараз дівчинці 9 років), виїхала в Чехію. Через деякий час чоловік теж зустрів іншу жінку з двома дітьми, з якою проживав у цивільному шлюбі.

Замість зони АТО поїхали на Київщину

У січні 2021 року 29-річний Роман Марценюк, наслідуючи приклад брата Івана, який уже рік перебував на військовій службі в героїчній князівській  бригаді та побувавши на передовій, - спочатку майстром, а потім зв’язківцем, теж підписав контракт зі ЗСУ, освоївши спеціальність «навідник танка» .

Велика війна застала Романа та його побратимів на Рівненському полігоні, звідки вони вже от-от мали вирушати у район бойових дій на схід. Та війна внесла корективи, змінивши маршрути. Замість Донбасу, танковий підрозділ, в якому служив Роман, вирушив на Київщину, ставши на шляху рашистської армади поблизу райцентру Макарів, через який ворог намагався прорватися в Київ.

Два місяці не дожив до 30-ти

Про останні дні життя сина Анжеліна Ростиславівна дізнавалася від очевидців та з преси.

«12 березня 2022 року екіпаж танка Т-64 14-Ї ОМБр імені Романа Великого у складі командира Олександра Цюпака, навідника Романа Марценюка та водія-механіка (прізвище не вказується у цілях безпеки), знищивши напередодні декілька ворожих танків і бронемашин та  постійно відбиваючи ворожі атаки на Макарів, був підбитий шквальним артилерійським вогнем противника. Олександр, та Роман загинули, механік залишився в живих….», – це все, що згодом  вдалося дізнатися мамі Героя Анжеліні Ростиславівні про загибель сина з матеріалу газети «Макарівській вісник», який їй надіслали журналісти видання.

Її син не дожив до свого 30-річчя всього лиш 2 місяці.

Герой України 

Екіпаж танка Романа Марценюка був частиною підрозділу, де воював ще один  волинський Герой України Костянтин Мрочко, який теж загинув у боях під  Макаровом 8 березня.

 «Мені стало відомо, що упродовж двох днів - 11 і 12 березня,  екіпаж Т-64, захищаючи підступи до Макарова, вів  жорстокі і кровопроитні бої в районі села Наливайківка, знищивши чимало бронетехніки та живої сили ворога або «буржуїв», як я їх називаю. Потім, чи то від попадання ворожого снаряду, чи то з якоїсь іншої причини в танку заклинило гармату. Хлопці розвернулися й поїхали ремонтуватися. І тут потрапили під щільний артилерійський вогонь. Роман та Олександр загинули відразу, а механіка витягли ледь живого, але сильно обгорілого. Я потім намагалася дізнатися про його подальшу долю. Відомо лише, що він із 80-ма відсотками опіків шкіри та повністю обгорілим лицем потрапив у госпіталь. Та, чи вдалося йому вижити, ніхто точно не знав», - витираючи набіглі на очі сльози,  згадує Анжеліна Ростиславівна.

Хоронили Героїв в один день - 15 березня: солдата Романа Марценюка після відспівування у Свято-Духівському соборі - на кладовищі села Грибовиця, А майстер-сержанта Олександра Цюпака, якого вважали гордістю князівської бригади, - у селі Залужжя Володимирської ОТГ.

За особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України указом Президента від д20 квітня 2022 року Роману Марценюку та Олександру Цюпаку присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордену «Золота зірка» (посмертно). Нагороди отримали в столиці рідні Героїв.

«Я щиро і безмежно вдячна військовому комісару Олександру Кондисюку, його заступнику Олександру Веселому та людині з великою душею - соцпрацівниці військкомату Ларисі Микитюк за велику й неоцінену допомогу в організації похорону сина, швидкому оформлені всіх потрібних документів та сприяння в отриманні довідки про смерть», - висловлює вдячність мама Романа. 

 

Валентина Савчук

Читайте також: 

• Відчував, що додому вже не повернеться: волинянину Олександру Савюку назавжди 34
• Так і не встиг побачити найменшу доньку. Батько 4 дітей з Волині загинув на Донеччині, але досі – зниклий безвісти