Пройшов пекло війни, але загинув у ДТП: спогади про Героя Павла Чайку

Район.Рожище зібрав спогади про Павла Чайку.

Нагадаємо, чоловік загинув в автокатастрофі 29 вересня.

***

Дружина Вікторія Чайка:

«Разом з тобою ми могли робити просто все. Їздити, будувати, бігати, готувати, планувати, стріляти, прибирати, смішити людей… З тобою було нічого не страшно. Бо коли є справжня любов, то все інше – як бонуси по життю.

Нам пощастило жити усміхненими, легкими, швидкими, органічними, веселими, різноманітними, справжніми. Таких якостей які є в тобі одному, можна зібрати лише кілька сотень людей. 

Кожен знав тебе зі свого боку, і мабуть, лише я знаю та відчуваю тебе таким, який ти є. Я знаю все, як ти любиш, я знаю все про твої мрії, я відчуваю увесь твій біль. В твоїй присутності оживає все довкола. І наш тандем заряджав будь-яку атмосферу. 

Ми робили все разом, доповнюючи і допомагаючи один одному. Мені завжди важливо, щоб ти не забував про себе, відпочивав і смачно їв, відновлював тіло та емоційний стан, заводив нових товаришів, дивився кіно і їздив кудись на море. Наша планова поїздка у мій день народження, цього вже зірвалась…

А ще ти дуже хотів нам будинок, з газоном і кущовою трояндою, як у мене колись росла вдома, щоб ми збирали там на всіх наших друзів на «звечора посміятись і зранку всім разом виходити на зарядку»…

Не вірю в те, що тебе немає, бо для мене ти завжди і всюди є. Вчитись жити наново і мабуть, на це, мені треба час… Мене завжди питають чому я Сігал?! Тому ще це твій позивний з часів війни 14го року. Seagull – то Чайка. Саме тоді «наш корабель і відправився в путь»…

А ще, ти мені завжди красивий. І в формі, і в бігу, і за кермом, і на стрільбищі, і стомлений, і голодний, і злий, і з парашутом. Саме тому я тебе всюди знімала, так хотіла затримати всі моменти твого життя… За десять років всього не покажеш та не розкажеш, але хоча б трошки поділюсь тобою нам всім… Ти в серці кожного з нас».

Український автогонщик, автомобільний та автоспортивний журналіст Олексій Мочанов:

«Ми познайомилися та потоваришували у червні 2014 року в Ірпінському військовому шпиталі, куди Чайка і Саня Ногінов потрапили після першого поранення в бою під Красним Лиманом, де воював перший батальйон 79 бригади.  Спілкувалися. Жартували. Сперечалися.  

Потім несподівана зустріч у жовтні 2014 в новому терміналі Донецького аеропорту.  

Ні Паша не очікував мене там побачити, ні я його — думав, вони з Хабібом у Старому.  

Але ми провели незабутній час у чудовій компанії серед своїх.  

Бачилися та спілкувалися на весіллях, днях народження, похоронах, просто зустрічах друзів, на заправках за хот-догами, я допомагав із якісною водійською автомобільною підготовкою.  Його хлопці проходили навчання у нас в Центрі спеціальної підготовки водіїв...  

Багато чого було. Різне. І сперечалися. І сварилися. Впертий був, справжній волиняка.  

Чотири місяці тому, у травні, Паша попросив допомогти йому підібрати мотоцикл. Туристичний. Круїзер. До цього їздив на легкому малокубатурному BMW, хотів «дорослий» мотоцикл. Знайшли. Допомогли. Привели до ладу. У переписці Чайка дуже радів покупці і хизувався, що за перші два тижні вже накатав 2 000 кілометрів.  Я кликав його до нас у мотошколу FreeRide до Кості, але він все не знаходив часу, освоював специфіку управління круїзером сам.  

Був спритним, спортивним хлопцем, марафонцем і атлетом…

…Залишиться добра, світла, довга пам'ять про непростого, колючого, іронічного, бувалого героїчного хлопця з Волині, який пройшов пекло активної фази АТО з весни 2014 по весну 2015 років.  

Він був тоді на своєму місці й чесно заробив, заслужив, здобув ордени «За мужність» усіх трьох ступенів. Повний кавалер. Нам буде не вистачати Паші Чайки. Ми будемо про нього пам’ятати і згадувати як живого. У строю. У колоні. У команді. У колективі». 

Журналістка, відповідальна секретарка громадської організації «Народний герой України» Віолетта Кіртока:

«Я була ініціатором знайомства з Пашею, бо коли побачила оцей портрет з прозорими блакитними очима, якимись нереальними, вже зрозуміла, що ця людина варта уваги всієї країни. І при цьому мені здавалося такого героя знайти неможливо, бо він точно живе десь на Олімпі. Але хлопчина призначив мені зустріч в МакДональдс і весь час розмови уплітав картоплю так, що можна було лише дивуватися такому апетиту. 

Вже тоді, у 15-му році, Паша був повним кавалером ордена «За мужність». Всі три він отримав під час російсько-української війни. Мене страшенно крає неточність журналістів, які зараз вказують: «Чайка третій повний кавалер ордену»…Якщо формулювати точно: він перший з трьох! 

Паша уходив з Міністерства оборони з величезним скандалом, який сам і спровокував, а я його в цьому підтримала. Бо перепровірила кожне його слово неодноразово, у тих людей, хто працював разом з ним. На цьому наполягав і сам Павло. Він хотів, щоб я переконалася в його правоті, була впевнена на сто відсотків. Іще до виходу статті він прогнозував, якою буде реакція. Тому коли почали говорити, що це слова «ображеного капітана, який не отримав майора», ми з ним лише посміхалися.

Так, Паша був не проти звань і нагород. Він гідно їх приймав і носив. Але найціннішим  в його житті була його дружина Віка. Вона була його висотою. Мені здається, я такої любові ніколи не бачила. Це була ніжність, замішана на шаленій пристрасті з присмаком легкого тролінгу і постійних жартів. Віка була для Паші одночасно і легенями, і повітрям. У мене назавжди перед очима, як вони вдвох біжать по колу стадіону. Абсолютно синхронно! Красиві, молоді, довгоногі, наче пара породистих коней. На це можна було дивитися безкінечно. 

Паші умів все. За ці роки спілкування вони з Вікою встигли посадити в мене полуницю, пообрізати кущі, чи не кожного року збирали вишні. Паша був у мене і за сантехніка, і за електрика. Вони з Вікою приїздили в мій роздовбаний будинок і допомагали витягати з нього бите скло і мити підлоги. 

І оту мою дивовижну гойдалку на піхотній яблуні чіпляв Паша. Турботливо обирав гілку, підкладав мої старі піжамні штанці, щоб не нашкодити дереву, вішав цеп і систему кріплення. Скільки ж ти, Пашуль, встиг мені поробити.

Місяць тому, замінивши кран у ванній кімнаті, Паша пообіцяв мені доробити світло на кухні. А коли я звернула його увагу, що в будинку вже є двері й дзеркальна шафа в коридорі, він сказав: «Слухай, а наче нічого й не було». Коли Паша ховав в багажник Харлея сантехнічний ключ, я запропонувала йому поїхати з нами на презентації книг у Луцьк і Рівне, бо ж сам Чаєчка з Волині. Паша відповів, що в ці дати буде на змаганнях в Польщі.

Я думала, що Паші менш як 35 років. Він був мені молодшим братом, на якого завжди можна було розраховувати і який завжди був в доброму гуморі. 

Для назви книги про Народних героїв я недаремно додала: Історії справжніх. Паша саме такий. Справжній».

Українська модель, переможниця конкурсу «Міс Україна 2018» Вероніка Дідусенко:

«Ти був світлом, силою, підтримкою та опорою для багатьох! Твоя енергія, завзяття та легкість заражали всіх навколо з першої секунди знайомства з тобою. 

Сказати, що я мала за честь тебе знати – це нічого не сказати… «Народний герой України», повний кавалер ордена «За мужність», захисник Донецького аеропорту — надважка втрата!»

Психологиня Юлія Рудяк:

«Павло й Вікторія живуть поруч біля нас, в Петропавлівській Борщагівці. Цю дівчину, яка бігає в будь-яку погоду, роками спостерігаю як в реальному житті, так і в фейсбучному, вже років 10, і слідкую за історією родини Павла Чайка від оборони ДАП.

Вони пройшли разом дуже багато. Сильні, красиві, мужні й яскраві. Між ними відчувалося справжнє кохання.

Страшно було дізнатися про втрату Павла Чайки, який загинув в аварії, життя інколи таке несправедливе».

Виробник військового спорядження «Балістика» Олександр Довгий:

«Неймовірний біль. Павло Чайка, ти був одним із найкращих, кого я знав. Я багатьом ставив тебе за приклад: чесний, веселий, сміливий, принциповий — усе це про тебе. Ти був справжнім офіцером, який мав принципи і був готовий їх відстоювати незалежно від кон'юнктури. 

Мені буде тебе невистачати, нам всім буде тебе не вистачати. Буду пам'ятати тебе таким усміхненим та спортивним».

Журналістка Вікторія Пашковська:

«З легендарним Пашою ми познайомились в 2016, коли він був на війні. Потім Паша отримав поранення. Я провідувала його в госпіталі. Паша – Народний Герой України.

Повний кавалер ордена «За мужність». Має надвисокий авторитет серед військових та волонтерів. Його бойовий шлях заслуговує на фільм. Паша йшов проти системи. Знав, що таке честь офіцера».

Директор Рожищенської дитячо-юнацької спортивної школи Сергій Приходько:

«Десь у 2001-2002 році, як я тільки прийшов працювати тренером, набирав групи по футболу. Його привели друзі, однокласники. Тоді наше перше знайомство виникло.

Павло завжди був стриманий, виконував настанови тренера, навіть на поради своїх одноклубників менше звертав уваги. Він дуже був дисциплінованою людиною, яка любила спорт.

Він дуже любив біг. Не раз заявляли його на міські змагання, де він ставав чемпіоном міста з легкої атлетики, потім – чемпіоном району з легкоатлетичного кросу.

Що мене вразило, я зараз пам'ятаю дуже його слова ще в такому ранньому віці. Він мені казав: Васильович, я хочу бути військовослужбовцем. Була мрія така і він ішов до неї. І для мене він дійсно став найкращим військовослужбовцем, принаймні якого я знаю».

Читайте також:

• Вдома чекали троє синів: доброволець з Волині загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу
• Батько воює на передовій: молодому захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Повернувся з-за кордону та вступив у лави ЗСУ: Герою з Волині навіки 24