«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

Після звільнення Херсону місто опинилось під шквальним вогнем артилерії російської армії. Місто обстрілюють практично щодня, перетворюючи його на другий Маріуполь.  А до цього майже дев'ять місяців херсонці прожили в окупації. Тут було все: катування, убивства, мародерства, зради. А ще було місце для спротиву.

Про те, яким було життя херсонців з 24 лютого і до звільнення міста, що там відбувається зараз, виданню ВСН розповіла мешканка міста Наталія. На той момент вона входила до спротиву, тож зараз жінка не афішує своє прізвище і не показує своє обличчя. За час окупації вона навчилась не довіряти людям, бо навіть сусіди, з якими мали теплі відносини, могли вас продати.   

У Бузковому парку  росіяни розстріляли оборонців міста, й довго не дозволяли забирати їхні тіла

Уродженка Херсону Наталія разом із сім’єю пережила окупацію. Здавалося, після визволення міста, можна було видихнути й жити спокійно далі. Але росіяни, перебравшись на лівий берег, почали обстрілювати його. Останні дні роблять це безперервно, накриваючи цілі райони з градів та мінометів. Є руйнування та жертви. Наталія до останнього сподівалася, що все налагодиться, але з кожним днем ситуація погіршувалась, і вона прийняла непросте для неї рішення – виїхати у більше безпечне місто. 

 

«Гуманітарна криза як була з самого початку, триває й по сьогодні. Є  проблеми зі зв’язком, електрикою, водопостачанням. По кілька годин доводилось стояти у черзі за водою, у якій можна або загинути, або отримати поранення. Люди, у яких вдома плити на електриці, змушені готувати на вулиці. Особливо важко тим, хто проживає на верхніх поверхах. Ситуація, що склалася зараз у місті, нагадує Маріуполь. Окупанти б’ють по житлових масивах, школах, лікарнях. Ніхто не знає, коли  буде наступний приліт», - розповідає вона.

Наталія за освітою юрист. До війни вони з чоловіком та сином жили мирним життям, будували плани та будинок, про який ніхто не знав, і який врятував їх від смерті. 

«Херсон був кинутий напризволяще. 24 лютого у місті вже не було ні прокуратури, ні поліції, ні СБУ, ні прикордонників, ні Нацгвардії. Кімнати для зброї були порожніми, на складах теж нікого і нічого не було. Мирне населення залишилося наодинці з ворогом. Цивільні, котрі вступили до лав ТРО, отримували  зброю у військкоматі. Після видачі автоматів та кількох магазинів, їх посадили у маршрутку і повезли на Антонівський міст, серед них були мої син та чоловік.

У місто росіяни зайшли 1 березня. Рухаючись з боку Антонівського мосту по Кіндійському шосе вулицею Перекопською, на  шляху розстрілювали усіх, хто потрапляв на очі. У Бузковому парку російські окупанти розстріляли з важкої техніки бійців територіальної оборони, які вийшли проти них з автоматами та коктейлями Молотова.

«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

Тоді загинуло близько тридцяти захисників Херсону, котрі намагалися зупинити танкову колону військ Росії. Їхні тіла, як і тіла цивільних мешканців довго лишалися лежати у парку. Їх змогли забрати, коли туди прийшли священики й фактично руками збирали останки», - ділиться вона моторошними спогадами про початок поневолення Херсону.

Місто здали колаборанти, після чого почалося «полювання» на патріотів

Зі слів Наталії, вороги змогли потрапити до Херсону завдяки колаборантам, серед яких були представники правоохоронних органів та нині покійний Стремоусов. Згодом стало відомо, що до здачі міста причетне керівництво СБУ, яке діяло на той час. 

«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

 «Ці зрадники зустріли їх і вели до самого міста. Потім випадково натрапила  на інтерв’ю, у якому один окупант зізнався, що якби на перешийку їм дали відсіч, вони б не зайшли. Спочатку вдерлися військові РФ, потім заїхала росгвардія, згодом ФСБ, а за ними вже потягнулися кадирівці. Варто зазначити, усі вони між собою не ладнали, і одразу розпочали розподіл сфер впливу та майна мешканців, які тимчасово виїхали.

Стремоусов також намагався відхопити ласий шматок, але для нього все завершилось плачевно. Містяни зустріли окупантів протестами, і дали зрозуміти, що не раді їм. Тоді ми не знали, що за кожним із нас велося спостереження. У будинках розташувалися спецслужби, які фотографували усіх, а потім патріотично налаштованих людей відловлювали не без допомоги колаборантів. Тих, хто не встиг виїхати, катували та вбивали, інших шантажем схиляли до співпраці. Методів було чимало: від застосування електроструму до відрізання частин тіла.

Люди переховувались де могли, похід по хліб міг бути останнім. Розпочалося справжнє полювання на патріотів і тих, хто мав проукраїнську позицію, або мав на собі українську символіку. Знайомого сина, молодого хлопця з територіальної оборони втопили у Дніпрі, прив’язавши до ніг цеглу. Вагітну жінку забрали на підвал лише за те, що у волоссі була жовта стрічка. Протримали добу, потім відпустили. Особливу увагу надавали татуюванням з українською символікою. Тих, у кого їх виявляли, забирали, і більше ніхто їх не бачив», - пригадує Наталія. 

Однією з вимог окупантів був перехід на російську. І коли зупиняли на блокпостах, вимагали говорити їхньою мовою й вимовляти «Слава Росії». Одна  жінка похилого віку принципово відмовилася це робити, тоді вони роздягнули її догола та прив’язали до стовпа. Люди стали заступатися за неї, але бабуся задля їхньої безпеки, просила не робити цього, і запевняла, що стерпить все. 

«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

Нелюдське ставлення було не лише до українців, а й до своїх. За містом є сміттєзвалище, на якому вони спалювали тіла своїх військових, також вогонь пожирав не лише мертвих, а й поранених товаришів. Не виключено, що разом із ними палили й закатованих херсонців. Сморід, а це було спекотне літо, стояв нестерпний. Крім того, тіла скидали у мережі, судячи з того, що звідти долинали людські стогони, є висока ймовірність,  що люди були живими. Розповідаючи про ці жахіття, Наталія хоче донести до тих, хто вважає українців з росіянами одним  народом,  розуміння того, з ким маємо справу. 

«Страху в окупації не відчувала,  плакала єдиний раз, коли загинув наш пес»

Наталія запевняє: Херсон – місто партизан. Багато хто з людей не знав один одного, але кожен виконував свою частину роботи, ризикуючи власним життям. 

«Ми з чоловіком та сином входили до сил спротиву, і допомагали нашим ЗСУ. При тому були змушені переховуватись, оскільки одразу з початком окупації потрапили до списків росіян. Особливо ретельно шукали чоловіка, котрий є колишнім правоохоронцем. Одного дня прийшли до нашої квартири і вдерлися усередину, виламавши двері. Здали сусіди, з котрими ми були у теплих стосунках. Були такі, які підказували, що нас можна упізнати по собаці», - каже вона. 

У сім’ї  був улюбленець – пес кокер-спанієль. Цей кудлатий друг під час обстрілів  допомагав знімати стрес людям, які ховалися у підвалах. Підходив до них, клав лапу чи голову їм коліна, бавився з дітками, це діяло на них як заспокійливе. Усі дуже полюбили його. На жаль, від постійних вибухів його серце не витримало, і він помер. Це був єдиний раз, коли Наталя плакала за весь час окупації. 

«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

«Попри увесь жах, що коївся тоді, не відчувала страху перед ворогами. Вперше волосся стало дибки після референдуму, а саме після оголошення мобілізації. Злякалася не за себе, а за сина та чоловіка, котрі на той час переховувалися у різних місцях.

Вже згодом нам вдалося від’їхати далі від дому і оселитися у недобудованому будинку, про який ніхто не знав. На той час у нас закінчилися заощадження, і чоловік, маючи золоті руки та спеціальність електрика, ходив на підробітки. Оскільки у людей теж не було грошей, розраховувались харчами. Так і жили.

Якось до будинку навідалися росіяни й стали цікавитися у сусідів, чи хто проживає у ньому та заглядати у вікна. Люди запевнили, що у домі нікого немає. У той час ми притиснулися до стіни з чоловіком і майже не дихали. Я поглянула на нього і побачила, як на лобі виступили краплинки поту. На щастя, вони пішли геть», - згадує жінка. 

Окупанти платили «30 срібників» за здачу патріота

Жінка розповідає, з початком окупації у магазинах майже зникли усі продукти, і росіяни завозили свої. Та вона жодного разу їх не купувала, навіть тоді, коли не мали що їсти. Для прикладу, були дні, коли одну котлету з чоловіком, який хворіє на цукровий діабет, ділили на двох. 

«Попри гуманітарну кризу принципово відмовлялася від їхніх продуктів та рублів. Хоча знаю багатьох, які не гребували, і непогано заробляли, здаючи окупантам дані проукраїнськи налаштованих містян. За одну особу отримували 30 тисяч «срібників». Якось приїхала у справах до Херсону, і до мене підійшла сусідка, котра й поділилася інформацією щодо «розцінок». А потім додала: «Може на тобі заробити 30 тисяч»? Я не розгубилася, і, дивлячись у вічі, відповіла: «Спробуй», - розповідає вона. 

Загалом, каже Наталія, охочих співпрацювати з окупантами виявилося чимало. Особливо йшли на контакт деякі голови ОСББ, котрі надавали списки жильців та здавали учасників Революції Гідності, АТО, активістів та інших патріотично налаштованих херсонців. Також не гребували російськими рублями освітяни, медики. Однак багато відмовлялися. Щодо медиків тут ситуація неоднозначна, вони розуміли, що від них залежать життя й херсонців.  

Так, медперсонал обласної дитячої лікарні врятував 11 немовлят від вивезення на територію Росії, свідомо написавши неправдиву інформацію про те, що ті хворі і їх не можна транспортувати. Тим часом у селі Степанівка директор центру соціально-психологічної реабілітації підробив документи, аби сховати понад п’ятдесят дітей-сиріт. Одних передав під опіку співробітників, інших вивіз до далеких родичів, ще одні залишись із ним. На жаль, не усім пощастило, оскільки тисячі українських дітей все ж вивезли на територію Росії, подальша доля їх невідома. 

«Тих, хто не йшов на співпрацю, брали на підвал, серед них були мої знайомі  вихователі дитсадків, методисти. Першим завданням у школах було вивчення гімну РФ. Та діти його не вчили. Школи були під охороною, учнів обшукували перед входом, а батькам взагалі не дозволяли заходити на територію. Дітей та викладачів, які вчилися дистанційно, ризикуючи власними життями, шукали. Їхню відмову навчатися під дулами рашистів можна розцінювати як героїзм», - додає Наталія. 

«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

Звільнення Херсону стало несподіванкою для його мешканців

Жінка не є любителькою шопінгу, та з початком війни єдиним магазином, до якого ходила із задоволенням, став магазин, у якому продавали військову амунцію. Її сім’я активно підтримувала ЗСУ, і не лише донатила на їхні потреби, а й допомагала усім необхідним, що могла собі дозволити. І коли дізнавалась, що за кошти, до збору яких вони долучилися, вдавалося придбати ті ж дрони чи супутник, щиро раділа.

Насамкінець нашої розмови Наталя додає, війна навчила її не довіряти людям. Ті, з ким чимало літ жила поруч і товаришувала, виявилися зрадниками. А ще війна показала справжнє обличчя кожного. Єдине, що радує, це те, що ті, хто прагнув жити у Росії, виїхав до неї. Їм в Україні немає місця. Якось у черзі на заряджання телефону вона познайомилася з донеччанином, котрий розповів, що це його друга окупація, перша була у Донецьку. І додав, це різні окупації, оскільки у його місті більшість людей чекали на прихід росіян і підтримували їх. А Херсон дав зрозуміти, що ті є небажаними гостями, і херсонці робитимуть все задля того, аби не дати можливості їм відчувати себе господарями. 

«Росіяни на сміттєзвалищі спалювали тіла своїх військових». Сповідь херсонки про окупацію

Про звільнення міста Наталія дізналася випадково. Того дня побачила машини з жовто-блакитними прапорами, які роз’їжджали вулицями. Спочатку були думки, що це провокація рашистів, і боялася виходити з домівки. За якийсь час у Херсоні стало гучно, люди дізналися про звільнення, і почали виходити на площу, згодом під’їхали наші військові, яких усі зустрічали  зі сльозами на очах, обнімали та дякували. Після чого народ зривав усю рашистську символіку та палив її. 

Через постійні обстріли Наталія була змушена виїхати з сім’єю у безпечне місце. Коригувальниками вогню є ДРГ, яких у місті залишилось чимало, здебільшого це вихідці Донбасу, які розуміють українську. Переодягнувшись у цивільний одяг, вони розчиняються у натовпі й здають позиції, а також місця скупчень людей. З речей жінка прихопила лише два рушники. Але вона не скаржиться, і запевняє, це все дрібниці. Головне, що усі її рідні залишилися живими. Наталія відкрито говорить про те, що Росія – країна терорист, і додає, що не треба боятися називати речі своїми іменами.

Жанна БІЛОЦЬКА для ВСН

Фото - з архіву Наталії та фотовиставки Олександра Корнякова «Нескорений Херсон»

   

Можливо зацікавить

Українець з російським паспортом: ексгравець «Волині» відмовився пояснювати перехід в клуб країни-терористки

Українець з російським паспортом: ексгравець «Волині» відмовився пояснювати перехід в клуб країни-терористки

Полонена військова втратила майже мільйон гривень: на Волині підполковника ЗСУ підозрюють у зловживанні службовим становищем

Полонена військова втратила майже мільйон гривень: на Волині підполковника ЗСУ підозрюють у зловживанні службовим становищем

Мобілізація в березні 2024: чи можуть призвати одразу кількох чоловіків з однієї родини

Мобілізація в березні 2024: чи можуть призвати одразу кількох чоловіків з однієї родини

Життя обірвалось під час мінометного обстрілу: на Волинь «на щиті» повернувся Герой Сергій Литвинчук
відео

Життя обірвалось під час мінометного обстрілу: на Волинь «на щиті» повернувся Герой Сергій Литвинчук

Захищав Україну з першого дня вторгнення: на Волині попрощались із Героєм Олександром Хановим
фото

Захищав Україну з першого дня вторгнення: на Волині попрощались із Героєм Олександром Хановим

Не втомила війна: польська волонтерка, яка втратила рідних на Волині, допомагає біженцям з України

Не втомила війна: польська волонтерка, яка втратила рідних на Волині, допомагає біженцям з України

Два прощання в один день: у Луцькій громаді провели в останню путь Героїв  Юрія Оверчука та Олександра Пашківського
фото

Два прощання в один день: у Луцькій громаді провели в останню путь Героїв Юрія Оверчука та Олександра Пашківського

Колабораційна діяльність: у Луцьку триває розгляд справи про продаж комплектуючих у Росію
відео

Колабораційна діяльність: у Луцьку триває розгляд справи про продаж комплектуючих у Росію

Ухилення від мобілізації: на Волині суд виправдав чоловіка, якого звинуватили у симулюванні хвороби

Ухилення від мобілізації: на Волині суд виправдав чоловіка, якого звинуватили у симулюванні хвороби