Рятував людей із вогню та виїжджав на місця ударів РФ: історія волинянина-ровесника Незалежності
Рятувальник з Волині Андрій Мельник народився 1991 року — саме тоді Україна здобула Незалежність. Вони однолітки: разом зростали, а сьогодні разом виборюють безпеку країни.
Він присвятив життя службі в ДСНС і щодня разом із колегами вирушає на виклики, аби допомогти людям у найскладніші хвилини, розповіли у пресслужбі надзвичайнків.
Понад 13 років у строю — нині на посаді заступника начальника загону з реагування на надзвичайні ситуації 1-го Державного пожежно-рятувального загону ДСНС Волині. За цей час Андрій реагував на сотні викликів і переконався: кожна надзвичайна подія унікальна, адже за нею стоять людські долі. Для нього кожен виїзд — це чиясь надія на порятунок і величезна відповідальність за ухвалені рішення.
Одним із найважчих випробувань стала пожежа у спеціалізованому шпиталі Луцька у вересні 2019 року. Серед ночі вогонь охопив будівлю, де перебувало близько сотні пацієнтів, зокрема й важкопоранені військові. Та Андрію найбільше запам’яталося не лише складне гасіння (під час якого рятувальники намагалися зберегти пам’ятку архітектури національного значення XVIII століття), а й людська небайдужість. Тієї ночі десятки луцьких таксистів приїхали до шпиталю, щоб безоплатно перевозити евакуйованих до інших лікарень. Цей випадок вкотре довів Андрію, наскільки потужною є сила єдності у найважчі моменти.
Наступного року довелося пройти ще одне випробування. У дев’ятиповерхівці на проспекті Соборності в Луцьку спалахнула квартира на шостому поверсі. Коли рятувальники дісталися місця, під'їзд уже був повністю задимлений. За допомогою автодрабини вони врятували жінку з балкона охопленої вогнем оселі, а згодом вивели на свіже повітря чоловіка, який через їдкий дим не міг самостійно знайти вихід. У цей час надійшло повідомлення: на дев'ятому поверсі у пастці опинилися мати з двома дітьми та собакою. Рятувальники одягнули дітям захисні маски, жінку з улюбленцем закутали в ковдру й безпечно вивели з будинку.
З початком повномасштабного вторгнення до «звичних» бойових завдань додалася невідкладна ліквідація наслідків російських ракетних і дронових ударів. Як заступник начальника загону, Андрій майже щоразу виїжджав на місця ворожих атак у Луцьку разом із черговими підрозділами. Зруйновані будівлі, масштабні пожежі, пошук постраждалих, допомога людям, які в одну мить втратили свої домівки — усе це стало щоденною частиною його служби.
А зовсім нещодавно була ще одна виснажлива боротьба — горіли торфовища поблизу села Ржищів Мар'янівської громади. Торф тлів на глибині до метра, температура повітря сягала майже +40 °C, а щільний дим ускладнював кожен крок. Води катастрофічно бракувало, тому рукавні лінії доводилося прокладати на сотні метрів. Удень працювали практично без перепочинку, а вночі гасіння призупиняли з міркувань безпеки. У такі моменти керівник не стоїть осторонь — він працює пліч-о-пліч зі своїми бійцями, ділячи з ними спеку, дим, втому та відповідальність.
Після таких напружених чергувань особливо цінуєш прості речі. Сьогодні Андрій понад усе любить проводити час із родиною. Найкращий відпочинок для нього — прогулянка в парку з дружиною та дворічним сином. Для душі знаходить час і для улюбленого футболу, адже разом із колегами-рятувальниками він неодноразово здобував перемоги на турнірах. А найтепліші спогади з дитинства й досі пов’язані з риболовлею, на яку щоліта його брав із собою дідусь.
Андрій мріє, щоб син зростав у мирній Україні й ніколи не здригався від звуків сирен. Саме заради такого майбутнього він щодня одягає пожежно-рятувальний однострій і знову вирушає туди, де на нього чекають.
Читайте також:
Будь в курсі усіх новин
