Рятує людей після обстрілів і готується стати дитячим хірургом: історія волинянина Олександра Римарука

Про це та інше медик розповів Суспільному.

День зазвичай розпочинає о 6:00-6:30 — спочатку везе дівчину-кухаря на роботу, а потім їде на тренування у клуб бойових мистецтв. Каже: у зал потрапив після того, як опинився на змаганнях клубу, надаючи медичний супровід. Спостерігаючи, як борються спортсмени, вирішив, що хоче змін у житті.

«Я прийшов сюди в січні з вагою 133 кілограми, а у травні того ж року я вже важив 106 кілограмів. Декілька місяців тому, перед підготовкою до самого "КРОКУ« я займався п'ять разів на тиждень», — розповідає Олександр Римарук.

Зауважує, що підтримує своє здоров'я, адже професія лікаря вимагає багатьох годин роботи на ногах і зберігання концентрації. Тож той, хто займається спортом, краще почуватиметься, ніж людина, яка від цього відмовляється.

Олександр Римарук. Студент-медик

Пригадує, що у дитинстві часто хворів і відвідував лікарів. Тож сфери, в основі яких — допомога людям, стали йому близькими відмалку. Додає, що для нього, як колишнього випускника школи, медицина є чітким і зрозумілим шляхом, адже після вступу на студентів чекають шість років навчання, три роки інтернатури, а згодом — робота й поглиблене навчання.

«Обираючи медицину, ти обираєш шлях, по якому вже просто йдеш. Ти не приділяєш часу тому, щоб вибирати праву чи ліву стежину. Тільки на підготовку себе як майбутнього спеціаліста», — пояснює свою думку Олександр Римарук.

Зауважує, що на першому курсі студенти часто приходять з фантастичними мріями про майбутні спеціалізації, однак з часом бачення свого майбутнього змінюється разом з напрямками роботи. Незмінним лишається бажання працювати та допомагати.

Наразі Олександр Римарук — магістр. Утім, зізнається, «вау-ефекту» після здобуття диплома не відчуває, адже розуміє, що попереду ще багато чого потрібно навчитися. До того ж з тією сумлінністю, що й раніше.

«У мене все працює просто. Якщо я не підготувався, я не склав, отримав незадовільно і маю проблеми. Фарт не працює. Я ніколи не вигравав на одне-два питання, не витягував зачарований білет тощо», — каже він.

Потрібно щодня працювати й вчитися, додає Олександр, адже системна робота перетворює тебе не лише на здібного студента, а й на хорошого спеціаліста в майбутньому.

Водночас він розвінчав стереотип, що студенти-медики не мають часу на особисте життя. Все можливе при правильному тайм-менеджменті.

«Я завжди мав час на своє особисте життя: відпочивав з друзями, їздив в гори, на Світязь, знайшов кохання на другому курсі, з яким зустрічаюся досі», — додає студент.

З другого курсу хлопець пробував різні види підзаробітків: літом йшов на будівництво, працював офіціантом і барменом.

«Я зрозумів, що всі професії важливі і в кожній є своя серцевина, цікавинка, через яку люди там і працюють», — каже магістр.

У 2022 році Олександр Римарук доєднався до Товариства Червоного Хреста як волонтер. Члени організації проводили навчання з надання першої допомоги у його університеті й запропонували охочим долучитися до їхньої роботи.

Відтоді студент проводив тренінги для поліції, працівників ДСНС і цивільного населення. Зараз понад два роки він є заступником командира загону швидкого реагування.

Серед робочих днів найбільше закарбувався у пам'яті масштабний обстріл Луцька 6 червня 2025 року. Загін працював на завалах близько 30 годин до повного деблокування всіх людей.

«У мене вже профдеформація: стрес накриває після виконання роботи. Пізніше починаю переварювати пережите, але психіка сама пристосувалася і не дає важким моментам сильно давити на мене», — розповідає заступник керівника загону.

Хоча Олександр Римарук визнає, що переживання за підопічного — нормальне явище та навіть потрібне.

«Лікар, який не боїться комусь нашкодити, — це поганий лікар. Він завжди має думати про свого пацієнта. Проте працювати потрібно так, щоб страх не сковував твої вміння й наступні кроки», — додає він.

Також організація займається транспортуванням маломобільних або лежачих евакуйованих українців з небезпечних територій. Зокрема, з пункту пропуску між Білоруссю та Україною «Доманове — Мокрани».

«Це завжди важкі транспортування, оскільки ми не знаємо, який стан людини на момент, коли ми її отримуємо. Іноді ми залучаємо навіть більше п'яти загонів швидкого регування, щоб доставити людей додому», — розповідає медик.

Якщо він не супроводжує заходи або ж не евакуйовує людей, то займається паперовою роботою.

«Робота дає відчуття потрібності в цьому світі, й мене це настільки втішає, що я готовий жертвувати частинкою свого життя заради допомоги іншим», — каже він.

Олександр Римарук. Майбутнє покоління

«Я — частина молодих людей, яким не випала легка доля. Коли навчався в школі, були події Революції Гідності, потім військові дії на Донбасі, пізніше — коронавірус, а ще пізніше — повномасштабне вторгнення», — каже студент.

Кожен період був важким, зазначає Олександр, і мав свій вплив. Повномасштабне вторгнення змусило викладачів перенести пари в укриття або ж скасовувати лекції через небезпеку.

«Важкі часи створюють сильних людей. Молодь, яка боронить країну, допомагає в інших професіях — це майбутнє країни. Тому зробімо так, щоб у нашої держави було найкраще майбутнє, яке ми тільки можемо собі уявити», — наголошує Олександр Римарук.

Він додає, що розуміє молодь та труднощі, з якими вони зіткнулися у цей період історії, однак потрібно продовжувати працювати на майбутній результат.

Читайте також:

• Рятує тих, хто розміновує Україну: медик ДСНС із Волині розповів про роботу серед пожеж, мін і обстрілів
• Лікар, який надихнув родину присвятити життя медицині: історія Олександра Солобчука з Волині
• «Немає такої хати, де б я не побувала»: історія медсестри з Волині, яка понад 40 років рятує людей