Щоразу, йдучи на «нуль», відчував свою загибель: перед останнім боєм Герой з Волині попрощався з рідними і заповів, де його похоронити

Щоразу, йдучи на «нуль», відчував свою загибель: перед останнім боєм Герой з Волині попрощався з рідними і заповів, де його похоронити

20 лютого 2025 року в ім’я свободи Батьківщини на Донецькому напрямку фронту віддав своє життя відважний воїн з Видерти на Волині Макарчук Микола Дмитрович.

Про це пише газета Полісся.

Постійна небезпека через війну проти російського агресора змушує українських бійців усвідомлювати, що кожен наступний день їхнього життя на фронті, на жаль, може бути останні. Та, попри відчуття неминучості, захисники залишаються на передовій боротьби за свободу, виконуючи місію порятунку своєї країни до кінця.

Так, внутрішній кодекс честі та відданості українському народові не дозволив страху та відчаю взяти верх над обов’язком волинянина. Микола Макарчук був переконаний, що справжній солдат не може втрачати віру в перемогу і не має права на відступ.

Улюблений для батьків син народився восьмим у дев’ятидітній родині. Особливим був його зв’язок із мамою. Як розповідає наймолодша сестра Миколи Світлана, із сім’ї жоден не умів так ніжно спілкуватися з нею. Він був ніби відблиском сонця, так щедро випромінював тепло синівського серця.

Щоразу, йдучи на «нуль», відчував свою загибель: перед останнім боєм Герой з Волині попрощався з рідними і заповів, де його похоронити

— Микола не пізнав радості батьківства, не створив власної сім’ї, натомість чимдуж біг на порятунок братів і сестер, якщо ті переживали складні життєві моменти, — описує доброту характеру загиблого брата пані Світлана. — Його чуйність залишили слід у серцях кожного з нас. Адже у домі наших рідних завжди нагадуватиме те, що зроблено чи відремонтовано вмілими руками Миколи.

Любов нашого Героя до рідної землі надихала оточуючих, а життя стало прикладом патріотизму. Де б він не був — чи на навчанні в технікумі, чи в гостях або на заробітках — його завжди тягнуло додому в рідне село. І це в той час, коли брати і сестри шукали долю в інших містах. Так і після смерті обох батьків Микола залишився у хаті наодинці, а згодом свідомо обрав шлях захисника.

Сповнений патріотизму, солдат влився в ряди армії у 2018 році, уклавши контракт. Але коли ворог вдарив по Україні широким фронтом, Микола Дмитрович став на її захист на Харківському напрямку. Отримавши численні ушкодження внаслідок важкого порання, воїн емоційно готувався до найгіршого сценарію розгортання подій. Однак, не зважаючи на недоліковані рани, у 2023 році його покликали до війська підсилити побратимів, яких він поважав та підтримував. Під час облаштування окопів Миколу наздогнало друге поранення внаслідок потрапляння ворожого снаряду. 

Після неодноразових контузій і травм довелося довго відновлюватися у госпіталі в Дніпрі. У цьому ж лікувальному закладі солдата, який змарнував своє фізичне та моральне здоров’я, визнали непридатним до служби у війську. Але на той час боротьба за волю українців ще не закінчилась, тож знеможений та безсилий ветеран-захисник знову потрапляє на передові позиції. Цього разу його служба проходила у розташуванні 5-ї окремої танкової бригади поблизу Покровська на Донеччині.

Щоразу, йдучи на «нуль», відчував свою загибель: перед останнім боєм Герой з Волині попрощався з рідними і заповів, де його похоронити

 — У його кожному кроці, на кожному етапі бойового шляху відчувалася турбота про рідних і прагнення захистити нас. Щоразу, йдучи на бойове завдання, відчував наближення смерті, — згадує той трагічний момент наймолодша сестра. —

Цього разу брат подзвонив до усіх своїх близьких, племінників, ніби востаннє прощаючись. І навіть заповів, де його хоронити та яке обрати фото для траурного портрету. Втім його глибоке та тривожне передчуття загибелі не зламало духу, а лише підкреслило мужність і любов до родини та Батьківщини. Останньою згадкою про Миколу буде його зморене обличчя, з переповненими очами від сліз. «На війні неймовірне пекло…», — це були останні його слова.

Вічна слава Герою, доземний уклін та щирі співчуття його родині. Миколу Макарчука з усіма військовими почестями поховають на сільському кладовищі у рідному селі, яке він так любив.

Леся МІНІБАЄВА, село Видерта.

Читайте також: 

Можливо зацікавить

«Мрію побачити своїх внуків на звільненій землі»: історія будівельника з Луцька, який став нацгвардійцем
відео

«Мрію побачити своїх внуків на звільненій землі»: історія будівельника з Луцька, який став нацгвардійцем

Волинь втратила Героя: на війні загинув 21-річний Любомир Картишев

Волинь втратила Героя: на війні загинув 21-річний Любомир Картишев

Повернувся на фронт після контузії та поранення: на Волині попрощалися з Героєм Сергієм Селівановим

Повернувся на фронт після контузії та поранення: на Волині попрощалися з Героєм Сергієм Селівановим

За власною ініціативою пішов на «нуль», щоб не відпускати нових хлопців у перший бій самих: Герою з Волині назавжди 18 років
історії війни

За власною ініціативою пішов на «нуль», щоб не відпускати нових хлопців у перший бій самих: Герою з Волині назавжди 18 років

У бою на Донеччині загинув Герой з Луцького району Василь Харчук

У бою на Донеччині загинув Герой з Луцького району Василь Харчук

«Пішов захищати столицю в перший день війни»: спогади про добровольця Анатолія Мазура з Волині
фото

«Пішов захищати столицю в перший день війни»: спогади про добровольця Анатолія Мазура з Волині

Скорботні передвеликодні дні: загинув стрілець-санітар Сергій Селіванов з Волині

Скорботні передвеликодні дні: загинув стрілець-санітар Сергій Селіванов з Волині

Пройшов Мар’ївку, Вугледар, Курахове, Борову, Бахмут, а загинув під Покровськом: спогади про Героя з Волині Олега Пронцевича
історії війни

Пройшов Мар’ївку, Вугледар, Курахове, Борову, Бахмут, а загинув під Покровськом: спогади про Героя з Волині Олега Пронцевича

Заради мирного неба для сина: танкіст волинської бригади - десять років на війні

Заради мирного неба для сина: танкіст волинської бригади - десять років на війні