«Щось у шибку стукнуло, я аж здригнулася, подумала – син вернувся», - мама зниклого волинянина

Про це пише газета Волинь.

Я до Бога молюся і вдень і вночі

Сильно і щиро благаю: «Ти мені все прости і його поверни...»

Ці рядки мама Героя Людмила Антонюк написала через пів року після зникнення сина. Каже, одного вечора почула стукіт у шибку й подумала, що Микола повернувся: піднялася з ліжка, вибігла, але ні... то був лиш птах.

 – Я вірю, що він прийде додому, може, зараз десь у полоні... Хочу знати хоча б щось. Не сплю ночами... Щоб відпустити біль, почала писати вірші, – каже жінка.

Микола Талов став на захист Батьківщини ще у 2016-му. Прослужив півтора року в зоні АТО у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, а коли закінчився контракт, повернувся додому. 

– Він тоді часто телефонував, але зв’язок був поганим. Знайшла у нашому дворі таке місце, де його було добре чути. Як тільки дзвонив, бігла туди. Так ту місцину витоптала, що жодна травинка не пробивалася. Але тепер заростає... – ледь стримуючи сльози, розповідає мама Героя.

Бабусю, не плакай, тато плиїде, я його клепко любаю.

За словами пані Людмили, коли син повернувся додому, всі сім’єю вмовляли його не підписувати наступний контракт. Утім, боєць наполягав: мовляв, не може покинути побратимів. Зробити перерву у військовій службі змусила любов. Одружився з коханою Нелею, пара чекала на донечку. Микола став люблячим батьком для трьох дітей дружини від попереднього шлюбу.  

– Вони багато мріяли. Почали робити ремонт, посадили садок. Планували збудувати парник, хлів, вирощувати малину і виноград,  – поділилася спогадами пані Людмила.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола Талов знову став на захист України. 8 березня 2022 року йому прийшла повістка, і він, не вагаючись, почав збиратися на війну. 

 – Я запам’ятала цей день назавжди. Страшно було думати, що можу втратити сина. Він пішов у 14-ту бригаду. Згодом його кинули на передову. Микола дуже часто дзвонив. Йому побратими казали: «Хто ж там за тебе молиться, що навіть осколочком не зачепило?». Зник 21 травня. Коли востаннє телефонував, просив, щоб дбали про дітей, може, щось відчував, – пригадала жінка.

Нині наймолодшій донечці Героя, Уляні, два з половиною роки. Дівчинка рано почала говорити, часто запитує родичів про батька, пригадує, якими пестливими словами її називав.

– Каже: «Бабусю, не плакай, тато плиїде, я його клепко любаю». Шкода, що син не чує, як вона навчилася співати. Гімн України вивчила повністю...  – розповіла пані Людмила.

За день перед зникненням Микола відзначив свій 43-й день народження. Його дружина пані Неля каже, що ще 20 травня надіслала йому в подарунок новий мобільний телефон, але, на жаль, він його так і не отримав.

– Його побратим розповів, що 10 травня вони були в Ізюмі, відступали через річку й він намочив два свої смартфони. Я купила йому новий, відправила, а невдовзі мені повідомили, що Микола зник безвісти, – каже пані Неля.

Нині жінка постійно слідкує за списками полонених. Щоранку переглядає їх і вірить, що побачить там своє прізвище, але поки що жодних новин немає.

– Намагалася шукати чоловіка навіть за допомогою фейсбуку, але мені стали дзвонити окупанти і представлятися ним. Довели мене до сліз, спитала: «Якщо це ти, то як наших дітей звати?». А далі чула просто мати...  Я вірю, що він живий. Свекруха здавала ДНК-тест, серед загиблих його нема. З ним разом зникли ще п’ятеро побратимів. Може, він пам’ять втратив і десь у полоні зараз... Легше про це думати, ніж про смерть, – витирає болючі сльози Неля Талова. 

Автор - Ірина КРАВЧУК.

Читайте також: 

• Медична сестра з Волині витримала пекло бомбардувань Маріуполя і 188 діб знущань у полоні
• Зрадник, який навів ракети на Яворівський полігон - друг луцьких комуністів
• «Найважче - ховати загиблих побратимів»: військові, які евакуюють населення з-під обстрілів, розповіли про війну