Встиг благословити доньку на шлюб: історія загиблого Героя з Волині

5 січня у Чарторийську попрощалися із 45-річним захисником України, солдатом 79-ої окремої десантно-штурмової бригади Сергієм Вейною. Герой загинув на Донеччині під Мар’їнкою 28 грудня 2023 року. Без надійної підтримки та опори залишились дружина, дві доньки, шестикласник-син. Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

– Сергія мобілізували у листопаді 2023-го, – як же важко Ларисі Михайлівні розповідати про чоловіка у минулому часі. Не віриться, що його немає вже, не посміхнеться щирою посмішкою, не обійме її та діток.

Він весь час був поруч, відколи привіз її у рідний тоді ще Старий Чорторийськ. Разом доглянули його батьків, які вже відійшли у Вічність, порались по господарству, ростили діток. Чоловік працював на місцевій пилорамі, на сезонних роботах у ТзОВ «Хайберрі». Був беручкий до будь-якої справи, працьовитий, відповідальний. Будували сімейні плани на майбутнє – і ось війна.

– За станом здоров’я Сергій не служив в армії, – каже дружина. – Із початком війни чергував на блокпості біля села. Коли мобілізували, проходив більше місяця навчання на Рівненському полігоні. Звідти його направили на Донеччину – був під Мар’їнкою біля села Новомихайлівка.

Там було дуже “гаряче”, та ці декілька днів, телефонуючи, Сергій не лише заспокоював дружину, а й з оптимізмом розповідав, що вже почав освоювати й стрільбу із міномета та гранатомета, адже усілякі можуть бути ситуації. І що його хвалили – є до цього хист. «Хто захищатиме нашу державу, як не ми?» – запитував риторично та казав: «Я вже старший, то повоюю, якийсь хлопець молодий зможе дома залишитись».

На місце дислокації він із товаришами прибув 24 грудня, 28-го зранку ще розмовляв із Ларисою, мовивши: «Ввечері подзвоню…».

– Не подзвонив, не було зв’язку, щоб поговорити із ним. Я всю ніч була в тривозі. Не додзвонилась і в наступні дні, – в сльозах розповідає Лариса Михайлівна. – Мене втішали: так буває, це ж війна, можливо, він на завданні.

В очікуванні та хвилюванні пройшло Новоріччя. Із теплотою в душі верталась у минуле – згадувала як саме на Новий рік запропонував Сергій одружитись, а на його день народження стали на рушничок щастя. Цьогоріч у травні у них мало би бути срібне весілля.

Величезну тривогу та сум трішки розігнала радісна новина: старша донька Вікторія повідомила про заручини, на Новоріччя їй коханий зробив пропозицію руки та серця. Батько ще встиг познайомитись із обранцем доньки, схвалити її вибір, поблагословити молодят на шлюб. Перед від’їздом на передову він на декілька годин зміг приїхати до Луцька, де працює донька, обійняти її.

– Повідомили про смерть чоловіка третього січня. Сергій загинув від вибухової травми. Не вірилось до останнього, – в розпачі каже моя співрозмовниця. – Першою дізналась молодша донька Настя, вона дома була, приїхала з навчання зі Львова. Не знаю як пережили б це горе, якби не підтримка рідних, знайомих.

Навколішки, схиливши голови в знак пошани та величезної вдячності, зустрічали Героя у рідному селі. Велелюдно траурною процесією проводжали до місця останнього спочинку, яке легенькою сніговою ковдрою притрусила зима.

Вічна слава Герою! Щирі співчуття родині Воїна.

Читайте також: 

• Помер під час відпустки вдома: історія непростих поворотів долі захисника з Волині Дмитра Бойчука
• Діти були його найбільшим скарбом: молодому захиснику з Луцька просять присвоїти звання Героя України
• «Найкращий тато своєї маленької донечки»: загиблому захиснику з Луцька просять присвоїти державну нагороду