Шість років на війні, а найбільший біль - зниклий безвісти брат: історія ветерана з Волині

Про воїна розповіли на сайті Рожищенської міської ради.

Перший свій контракт 20-річний Василь Оліферчук підписав у 2016-му. Тоді за прикладом старшого брата Олександра, котрий добровольцем приєднався до війська у 2015-му, Василь зробив виважений чоловічий крок. 

«Україна в нас одна, мусимо її захищати» - так аргументував юнак свій вибір, про який, щоправда, не зізнався батькам. Запевняв, що працює на будівництві.

Про те, що син на сході, батьки дізналися з відео, яке поширили на телебаченні так званої ЛНР.

За часи служби наш земляк опанував різні військові професії - від водія до сапера-розвідника. На його військовому шляху усвідомлення небезпеки за власне життя завжди перепліталося з відчуттям відповідальності за долю побратимів, незалежно від того, чи то доставляв КАМАЗом усе необхідне на передову, чи виводив слід у слід невеликими групами хлопців з небезпечних територій, чи знімав розтяжки, які встановлював ворог у зеленці.

Після важких протистоянь під Золотим на Луганщині, Василь отримав важку контузію. Лікувався у шпиталі Харкова та згодом знову став у стрій.

Сьогодні Василь Оліферчук з сумом в очах згадує ту щасливу зустріч з братом під Щастям на Луганщині. Не часто їх зводили військові дороги. Нині Олександр має статус зниклого безвісти, і це найбільший біль Василя. І найбільша надія...

Вже в часи повномасштабної війни разом з побратимами Василь Оліферчук визволяв Київщину, що довелося пережити у ті напружені часи, можемо лише здогадуватися, бо Василь Миколайович не дуже щедрий на деталі.

Та це можна зрозуміти, бо війна – це постійна небезпека, це втрата побратимів, які стали родиною, це понівечені людські долі, це жахіття, які назавжди лишають шрами на серці, які хочеться стерти з пам'яті.

Загалом старший солдат Василь Оліферчук пройшов найгарячіші напрямки фронту у Донецькій та Луганській областях.

Про мужність та відвагу нашого співрозмовника під час виконання бойових завдань свідчать його нагороди – грамоти, подяки, відомчі медалі та відзнаки, серед яких зауважую нагрудний знак «За відвагу у надзвичайній ситуації» Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Цю нагороду Василь Оліферчук отримав за боротьбу з масштабними лісовими пожежами біля населеного пункту Боброве на Луганщині. Завдяки професійним діям військового, котрий, ризикуючи власним життям оборював лісовий масив, вдалося не допустити вогонь до людських обійсть.

Найважчими у своїй історії війни ветеран називає бої під Бахмутом. Виснажливі, довготривалі, зі значними втратами. Із втратами, які щодня відлунюють невимовним болем - саме під Бахмутом загубилася дорога брата Олександра.

Довгих шість років Василь Оліферчук захищав Україну. За цей час втратив батьків, невідомою залишається доля брата. Із найрідніших лишилася молодша сестра Катерина та маленька племінниця.

А нещодавно ветерана знайшла ще одна нагорода - відзнака Міністра оборони України «За зразкову службу Україні».

Читайте також:

• «Буду проситися у стрій»: 55-річний боєць з Луцька хоче повернутися на фронт після важкого поранення
• Після фронту став пастором: історія волинянина, який допомагає захисникам
• Поліцейський, лісівник і військовий: троє волинян стали побратимами у 100-й бригаді