«Син трагічно загинув на озері Світязь і я думала, що ніколи вже не вийду на сцену»: історія волинянки

Історію волинянки розповіли на сторінках газети Волинь.

– Доки триває війна, стихнуло наше «Джерело» – народний аматорський фольклорний колектив. Стихнуло, та не зникло, не зміліло душею, не збідніло талантами, бо ще жодна війна в світі не мала сили вбити пісню, – розповідає про своє творче дітище директорка Галичанського закладу культури Галина Антонюк. 

Було, що молоду культпрацівницю зачекалося село

У хаті та в душі родини пані Галини спів завжди був на чільному місці, а Галичани, відколи є, мали славу однаково багатих господарями й тенорами, альтами й басами… Тож майбутня культпрацівниця, навчаючись у Луцькому культосвітньому училищі, злеліяла мрію створити самобутній фольклорний колектив із тодішніх солістів і солісток весіль, хрестин та інших радісних сільських свят. І вони, здавалося, зачекалися її, бо після втомливих сільських буднів на репетиції до молодої художньої керівниці учасниці новоспеченого фольклорного колективу йшли із завзяттям і, звісно, з улюбленими наспівами на вустах. З тих давніх мотивів, виплеканих традиціями й сучасним народним аранжуванням, репертуар нинішнього галичанського «Джерела» збагатився понад сотнею пісень. «А пісні нашого земляка, заслуженого працівника культури України Степана Кривенького з його пісенної збірки «Волинь моя» ми переспівали від першої до останньої», – переповідає Галина Василівна витончені мистецькі смаки своїх колег.

«Думала, що ніколи уже не виконаю пісню…»

До слова, влучно назвати колектив «Джерелом» свого часу порадила ексначальниця відділу культури райдержадміністрації Діна Колесник. У 2018 році краяни вітали гурт із присвоєнням звання «народний», бо в мирні дні жодне районне мистецьке свято не відбувалося без виступів життєрадісних галичанських молодичок, які нарівні зі співочістю зачаровували публіку ще й виконанням обрядових постановок, дотепним гумором, правдивими сценками із сільських буднів.

 Та весело, звісно, було не завжди, бо зазвичай пісень від людей просять і сумні події. Джереляни, які почуваються рідними з першої репетиції, завше переймаються душевним смутком одна одної. 17 серпня 2020 року село жахнулося від печальної звістки: на озері Світязь трагічно загинув старший син Галини Василівни й Миколи Панасовича Антонюків. Пішов у засвіти Олег за три дні до свого 45-річчя…

– Усе вмить стало безпросвітно чорним. Я думала, що вже ніколи не вийду на сцену, – у словах матері біль втрати не втихне довіку. «Джерело» горювало разом із нею, та перед війною колектив мав атестуватися.

– Ви будете співати, а Олег слухатиме вас із Небес, – зуміла тоді знайти такі правильні слова для колеги провідна методистка Волинського науково-методичного центру культури Ірина Хмілевська.

«Джерелу» допомагають навіть ті, хто не на сцені

На сцені бачаться незмінно молодими душею Леоніда Адамчук, Любов Андреєва, Євгенія Доценко, Надія Кордик, Надія Янісевич, Галина Жук, Лариса Фещук, Галина Олійчук, Любов Циринюк. Найстаршій, пані Леоніді – 73 роки. Окрасою «Джерела» багато літ поспіль був голос ексголови Галичанської сільської ради Надії Харчук. На жаль, ще не минуло року, як горе спіткало її сім’ю, та віриться, що настане час, і ця натхненниця джерелян, авторка творчих ідей повернеться на сцену.

Із початку війни «Джерело» на чолі з директоркою НД «Просвіта» Галиною Антонюк, художнім керівником Сергієм Андреєвим вирішило слугувати Перемозі. Цими днями на прохання волонтерки Євгенії Харків колектив пісенно дарував почуття вдячності пораненим бійцям у Волинському обласному госпіталі ветеранів війни. За словами пані Галини, на трьох благодійних заходах за участю колективу було зібрано майже 40 тисяч гривень. Напередодні них співоче жіноцтво, їхні подруги з усього села випікають багато смаколиків. Їх реалізовує протягом виступу Євгенія Шоцька. Надійним помічником у всіх справах пані Галини є її чоловік Микола Панасович.

– Якщо потрібно, безвідмовно виручає нас у якості водія чи майстра… Цьогоріч 11 травня в нас буде золоте весілля, – ділиться сокровенним Галина Василівна. Довіку не забуде, як ще студенткою поїхала в гості до подруги в село Лудин неподалік Нововолинська. На сільському концерті дівчат попросили заспівати, а Микола, побачивши немісцеву красуню, випалив друзям-парубкам: «Ось ця буде моєю!».

Читайте також:

• Війна зруйнувала все: окупація, страх та невідомість змусили уродженку Херсонщини тікати на Волинь
• Мріють, щоб війна скінчилася: три довгожительки з однієї громади на Волині відзначили дні народження
• Із дев'яти дітей у сім'ї залишилися тільки двоє: брати-довгожителі з Волині переступили 90-літній рубіж