«Сказав дружині, що їде у відрядження»: історія далекобійника з Волині, який проміняв фуру на БТР

Віталій – військовослужбовець волинського підрозділу Національної гвардії України. В минулому чоловік був водієм-далекобійником.

Повномасштабне вторгнення застало його в Києві де він завантажував товар, щоб вирушати у звичайний рейс, яких до того було багато. Проте цей рейс він запам’ятав на все життя, - розповіли у волинському підрозділі Національної гвардії України.

«Війна застала нас у Києві. Вночі я поставив авто під завантаження, а о п’ятій годині ранку зателефонував колега по роботі і сказав що розпочалася війна. Порадившись із директором нашої організації, ми з товаришем вирішили їхати своїми «фурами» додому на Волинь. Власник був проти, казав кидати машини і рятувати своє життя. Затори були страшенні. Навколо тривога і відчай. Цього не можна передати. Дорогою ми бачили, як обстрілювали Гостомель. Було чути страшенний гуркіт та спалахи. Навкруги стояли стовпи диму», – розповідає Віталій.

Рейс був довгий і тривожний, тривав кілька діб. Проте вже в дорозі Віталій вирішив, що прийшов час і йому захищати Батьківщину. Коли він повернувся додому, то сказав дружині, що мусить їхати у відрядження, а сам зібрав речі і вирушив до військкомату.

«Прийшовши додому, я сказав дружині, що вимушений їхати у відрядження. Вона була проти, мовляв, війна розпочалася, яке відрядження. Я пояснював, що потрібно заробляти кошти, щоби утримувати сім’ю. Приїхав на фірму, здав машину власнику й поїхав у військкомат. Було дуже багато людей, всі намагалися якнайшвидше попасти у військо. Так я потрапив у Національну гвардію України», – пригадує гвардієць.

Спочатку чоловік виконував службово-бойові завдання як стрілець у підрозділі на одному з північних напрямків, проте, маючи значний стаж у керуванні великогабаритною технікою, Віталій став водієм бронетранспортера.

Сьогодні гвардієць разом з побратимами проходить інтенсивні посилені навчання. Він регулярно виїжджає у складі мобільної вогневої групи захищати українське небо від ворожих обстрілів, а це потребує постійної практики.

Віталій розповідає, що найцінніше на службі – це колектив і відчуття підтримки від побратимів. Гвардійці допомагають одне одному, обмінюються досвідом і разом готуються до виконання бойових завдань.

Читайте також: