«Втратив друга та ногу й переніс 14 операцій»: 22-річний військовий з Волині проходить реабілітацію та мріє про повернення «до своїх»
22-річного військового з Волині реабілітують в одній із лікарень Дніпропетровщини. Віктор після завершення строкової служби встиг побути вдома кілька місяців. Каже: розпочалося повномасштабне вторгнення РФ, і вирішив піти добровольцем.
Чоловік весь час воював на Херсонському напрямку. В лютому 2024 року автівку, в якій він їхав, атакував російський дрон. Друг Віктора загинув на місці, а чоловіка врятували бійці іншої бригади. Військовий втратив праву ногу та переніс понад 10 операцій.
Про процес реабілітації та плани Віктора – у матеріалі Суспільного.
Військовий згадує: коли сталась атака, їхали до одного із населених пунктів, але не вистачило кілометра. Найважче для нього, каже Віктор, не поранення, а загибель друга під час обстрілу.
«Я вибіг з машини, став на ноги і відчуваю, як в мене кістки тріщать. Мені перебило артерії в паховій зоні, знизу. Кров в різні сторони один турнікет, другий, третій. Їхали хлопці, якщо б не вони, то я б теж загинув», – каже він.
Військові, які вивезли Віктора, були з іншої бригади. Далі чоловік пройшов 14 операцій в лікарнях Херсонської та Одеської областей. Ногу не змогли врятувати через тяжкість поранення, розповідає хірург Сергій.
«Першим етапом формується кукса. Вона має бути придатною до протезування, щоб куксоприймач щільно сидів на нозі, не турбував його, потрібно довжити і він міг ходити. Це вже задача хірургів, вони її виконали», – каже лікар.
Зараз Віктору допомагають підготувати мʼязи, суглоби та залишки ампутованої ноги до рухів в протезі. А також відновлюють його фізичну силу. Процес тривалий, каже фізіотерапевт Владислав.
«Працюємо ми на підвісні системі Левітас зараз. Ускладнює нам роботу – це болі, які в нього періодично виникають. І фантомні болі. Дещо виходить в нього краще, дещо виходить гірше. Кожен день — це результат», – каже фізіотерапевт.
Раніше на фронті Віктор отримував легкі поранення. Багато про травми своїм рідним чоловік не розповідав. Окрім нього в сімʼї ще 6 дітей. Старший брат воював під час АТО. Каже: поки що додому не їде. Але в нього є мотивація, щоб швидше завершити реабілітацію.
«Треба швиденько ставати на ногу та продовжувати «двіжувати», як то кажуть. До своїх, там же чекають мене», – розповів Віктор.
Читайте також:
- Боєць із Волині після поранення допомагає людям адаптовуватися до крісел колісних
- У Луцьку функціонуватиме нове відділення реабілітації
- «Ми воюємо або в пам’ять про побратимів, які загинули, або з побратимами, з якими звела війна», - 22-річний боєць з Волині Павло Гурич
Будь в курсі усіх новин
