Від строковика до командира роботизованих систем: історія воїна волинської «сотки»

Історію бійця розповіли у бригаді.

«Нам потрібно нарощувати безпілотні системи, адже за цим майбутнє», – переконаний боєць 100 омбр з позивним «Містер».

«У 2020 році я призвався на «строчку» до лав Національної гвардії України. Службу проходив до 8 грудня 2021 року, після чого повернувся додому, почав жити життя, але незабаром прийшов ворог і я знову одягнув однострій та став на захист країни», – пригадує Андрій.

Для подальшого проходження служби боєць обрав 100 бригаду, а якщо бути точнішим – тодішній Луцький батальйон 100 обр ТрО.

«Протягом року служив водієм у стрілецькій роті, потім мене перемістили на іншу посаду, пов’язану із логістичним забезпеченням. Коли у квітні 2025 року у бригаді формувалися взводи наземних логістично-евакуаційних безпілотних наземних систем, мене призначили командиром відділення», – розповідає про свій професійний шлях «Містер».

Андрій переконаний, аби опанувати НРК вистачить трьох тижнів, але є нюанс.

«Потрібно мати бажання та голову на плечах. Якщо в цивільному житті людина грала в комп’ютерні ігри та розуміє принцип роботи джойстика, то опанувати керування комплексом зможе без жодних проблем», – ділиться власними спостереженнями боєць.

Наземні роботизовані комплекси вже не раз доводили свою значущість та незамінність на полі бою. Так, за словами «Містера», за одну ніч оператори НРК можуть доставити побратимам-піхотинцям понад тонну вантажу: боєприпаси, провізія, медикаменти, їжа.

«Воювати мають роботи і ми до цього йдемо. Піхотинця з поля бою забрати не вдасться, але полегшити його перебування на «нулі» шляхом якісного логістичного забезпечення та вогневої підтримки – цілком реально», – переконаний Андрій.

За високі результати в службовій діяльності «Містера» планують перемістити на офіцерську посаду та присвоїти первинне офіцерське звання.

Сам Андрій до цього ставиться по-філософськи.

«Я – військовий. За час служби змінив та опанував кілька нових для себе напрямків. З присвоєнням звання – для мене майже нічого не зміниться. Можливо, трохи більше буде роботи, але то таке. Скільки б її не було, її потрібно робити», – стверджує боєць.

Після війни Андрій планує просто жити та приділяти час дружині Юлії та сину Роману.

Читайте також: 

• 100-та бригада ЗСУ стала лідером у використанні наземних роботів на полі бою
• Лихач і його Арчі: історія волинянина, який ремонтує броню на передовій
• Ветеран з Волині здобув п’ять медалей на міжнародних змаганнях у Мадриді