«Своїх дітей няньчити не довелося, але любив племінників, як власних»: спогади про Героя з Волині Михайла Михальчука

Виріс Михайло у великій родині, був середульшим серед п’яти дітей. Матір самостійно виховувала їх, працювала в колгоспі, - пише газета Полісся.

Непрості обставини часто давали гірчинку в безтурботне дитинство. Змалечку могли покладатись тільки самі на себе, старались заробляти допоміжну копійчину в сім’ю. Михайло ще паспорта не мав, як вже почав їздити на заробітки. Спочатку на буряки, потім скиртувати солому, а там подався на будівельні роботи. У 1991-1993 роках, як свого часу й ще троє його братів, відслужив «строчку». Ніколи не соромився висловлювати свою проукраїнську патріотичну позицію, навіть коли їздив на роботу в Росію. А лютий 2022-го став для нього останнім переломним моментом, без будь-якої можливості відновлення міждержавних взаємин.

Тож уже в березні вирушив до військкомату та записався у добровольці. Проте покликали його до війська аж у вересні. На фронт відправився у складі 14-ої окремої механізованої бригади. А 22 березня 2023 року у запеклих боях на Харківщині його життя обірвалося. Тепер йому назавжди 49…

«Досі пам’ятаю, юнаком в армію він йшов 18 грудня. Адже ми обоє з ним народилися цього ж числа з різницею в три роки. Хоча у паспорті в Михайла було помилково написано «8-ме». Тому завжди відзначали із ним разом день народження. І навіть у 2022 році, будучи на фронті, брат вмикався по відеозв’язку. Так ми востаннє відсвяткували разом нашу спільну дату. І уже, на жаль, не зустрінемо його 50-літній ювілей…», – каже брат воїна Юрій Михальчук.

26 березня громада Малої Глуші прощалася зі своїм захисником. Над вуличками, встеленими хвоєю, незліченно майоріли рядами державні стяги. Так в останню дорогу, з усіма почестями, односельчани проводжали Героя-земляка. Та немає таких дій чи слів, які би змогли розрадити горе родини. Нема таких ліків, аби загоїти материнське серце. Доля не раз несправедливо випробовувала його на міцність. Спочатку життя одного з синів забрала вода, потім ще один не вернувся із заробітків з Росії, а тепер війна відібрала ще й Михайла.

«Він був дуже ідейним та людиною слова. Так склалося, що своїх дітей йому няньчити не довелося. Але він дуже любив моїх чотирьох синів й доньку сестри, як власних. Не раз був для нас тим світлим променем допомоги у скрутні часи. Із моїм чотирирічним Михайликом часто спілкувався в онлайн-режимі навіть з передової. Якось пообіцяв йому придбати телефон. Мав на Великдень прийти у відпустку та привезти подарунок особисто дитині. Однак приїхав додому вже у домовині. Проте обіцяний подарунок від дядька племінник таки отримав: заповіт воїна виконала його наречена. І є тепер у малого Михайлика телефон, але нема вже більше кому ним дзвонити…», – розповідає Юрій з нерозумінням, як пояснити хлопчику, що дядько-тезка трубку вже не підніме, він назавжди полетів до Бога…

Іванна ГАЙДУЧИК

Читайте також:

• Сирота з Волині загинув недалеко від рідного міста на Донбасі
• Захистив солдат ціною свого життя: спогади про Героя з Волині Миколу Булавку
• Був майстром на всі руки: спогади про полеглого Героя з Волині Михайла Чопа
• У 24 роки пройшов багато гарячих точок: батькам загиблого Героя з Волині Вадима Гаврисюка вручили нагороду сина
• 21-літній волинянин залишив у Польщі роботу, аби віддати життя за Україну